Повертає дітям віру в себе: вчителька з Кривого Рогу серед номінантів на Global Teacher Prize Ukraine
Фото: Сергій Яковлєв
Хлопець із Донецька приїхав до Кривого Рогу вже після початку повномасштабного вторгнення. На вигляд — звичайний підліток. Але на дистанційних уроках майже не говорив, камеру не вмикав, у командній роботі не брав участі. Відповідав обережно, коротко — наче перевіряв кожного разу, чи безпечно взагалі подавати голос.
Наталія Чуварлєєва помітила це одразу. Вона завжди помічає такі речі — не лише тому, що колись здобула фах психолога, а тому що давно навчилася дивитися на дітей не крізь журнал, а крізь те, що за очима.
Того разу клас будував місто в Minecraft Education. Не просто будував — проектував: прораховував безпеку, продумував екологію, прописував алгоритми для автоматизованих систем. Завдання більше нагадувало роботу ІТ-фахівця, ніж шкільний урок з предмета «Здоров'я, безпека та добробут».
Хлопець — несподівано для себе й для всіх — став ключовим гравцем команди. Почав пропонувати рішення, пояснював іншим принципи програмування, з нетерпінням чекав наступного заняття. Від уроку до уроку розкривався — спочатку трохи, потім дедалі ширше.
— Тоді я ще раз переконалася, — каже Наталія, — що STEM-освіта допомагає не лише здобувати знання. Вона дає дітям можливість відчути власну успішність. Побачити результат своєї праці. Повірити у свої сили. А в теперішніх умовах це важливо так само, як і сам предмет.
Наталія Чуварлєєва викладає біологію, хімію та STEM-курси в Криворізькій гімназії №103. На паперах це виглядає стандартно. Насправді — її уроки займають простір між наукою та психологією, між підручником і живим розумінням того, що відбувається з конкретною дитиною тут і зараз.
Вона народилася 1973 року. Кривий Ріг для неї — не просто місце роботи, а місто, яке вона читає як текст: розуміє його логіку, знає, що стоїть за фасадом кар'єрів і довгих проспектів.
— Тут цілі родинні династії передавали не лише професію, — каже вона про місто, — а головні цінності: витримку, відповідальність, повагу до праці. Діти це несуть у собі, навіть не усвідомлюючи.
Шлях у педагогіку не був прямолінійним. За плечима — досвід роботи психологом, викладання в Одеському юридичному коледжі, потім — гімназія. Сьогодні вона паралельно веде заняття у Київському дистанційному ліцеї «Вега» й у волонтерському проєкті для дітей, про який — окрема розмова. Усі ці ролі якось природно зливаються в одну: людина, яка вміє розговорити замкнутого підлітка так само вправно, як пояснити реакцію естерифікації.
На її уроках хімії учні спочатку моделюють реакцію за допомогою штучного інтелекту, прогнозують результат, і лише потім перевіряють його в реальній колбі. Різниця між прогнозом і тим, що відбулося насправді, стає точкою входу в наукове мислення.
На біології — будують моделі поширення хвороб, аналізують вплив екологічних факторів на конкретні екосистеми. Не схеми з підручника, а карти живих процесів, які можна побачити у своєму місті й дворі.
На курсі STEM учні п'ятого класу вже знають, що таке ситуаційне завдання, командний розподіл ролей і захист ідеї перед аудиторією.
Але найяскравішим проєктом останніх років стала робота над темою кліматичних змін. «Прості рішення проти зміни клімату» — учні досліджували реальний екологічний стан Кривого Рогу, проектували альтернативні джерела енергії, вирощували рослини в саморобних мінітеплицях, будували цифрові моделі в Minecraft Education. Наприкінці — презентація. У журі сиділи депутати міської ради.
Вони оцінили роботу так, що частину запропонованих ідей рекомендували до впровадження в міських екологічних ініціативах.
Для Наталії це стало підтвердженням того, про що вона давно говорила учням: між шкільним уроком і реальним містом немає стіни. Вони можуть розмовляти між собою.
Того ж року вона стала призеркою обласного конкурсу «STEM-учитель року 2025» у номінації «Від вчителя до вчителя». Оцінили колеги — педагоги, яким самим є що порівнювати.
Але є в її роботі ще один вимір — той, про який вона говорить тихіше.
Проєкт «Діти вдома UA» — національна ініціатива під патронатом Першої леді України. Його учасники — діти загиблих захисників, полонених, зниклих безвісти. Діти, за плечима яких — окупація, вимушений переїзд, місяці в невизначеності. У частини з них — досвід допитів.
Наталія долучилася свідомо. Каже, що пройшла конкурсний відбір і побачила можливість застосувати те, що вміє найкраще: поєднувати педагогіку з психологічним супроводом. Її досвід практичного психолога тут важить не менше, ніж диплом учителя.
Вона супроводжує дітей у реабілітаційних поїздках за кордон — до Чорногорії, в міста Котор і Ульцинь. Там, у безпечному середовищі, далеко від сирен і щоденних новин, щось повільно відтає.
— Деякі діти мають підвищену тривожність, недовіру до дорослих, емоційне завмирання, — каже вона стримано. — Різкі реакції або, навпаки, замкненість. Головне завдання — спочатку завоювати довіру. А вже потім навчати.
Коли вона описує цю роботу, у розповіді немає ні пафосу, ні жалощів. Є спостереження людини, яка дивиться уважно і знає, що робить. Вона фіксує конкретні зміни: знижується рівень тривожності, з'являється здатність до відкритого спілкування, поступово відновлюється довіра до дорослих. Для Наталії «відновлюється довіра до дорослих» — не метафора. Це конкретний стан конкретної дитини, який вона відстежує тижнями.
Під час занять вона використовує те, що давно довела практикою в гімназії: практичні STEM-завдання повертають дитині відчуття контролю. Коли ти щось робиш руками, бачиш результат, отримуєш підтвердження власної успішності — тривога відступає. Не одразу. Але відступає.
У Чорногорії є ще один рівень цієї роботи. Вони відвідують місцеві школи й коледжі, зустрічаються з педагогами, з представниками посольств, із місцевими чиновниками. Наталія говорить про це без зайвої величі — просто фіксує факт: це можливість показати, що українська освіта існує. Що вона жива. Що вчителі тут — не жертви обставин, а люди з ідеями та розумінням того, куди рухається світ.
— Я відчуваю, що через свою роботу представляю не лише себе чи школу, а й Україну, — каже вона.
Це не гучна заява. Просто — як є.
У Кривому Розі, між тим, її учні продовжують свої власні маршрути.
Марк Стельмашук із 6-А класу щоранку о шостій піднімається на тренування з плавання — і потім приходить на уроки. Він хоче стати відомим тренером і вже зараз поводиться так, наче знає, куди йде. Валерія Гвоздевич щовечора поспішає до художньої школи: мріє про моделювання одягу і не втрачає жодного дня. Ніка Сіленко сама, без жодного прохання від учителів, організовує руханки для молодших дітей на перервах — і каже, що хоче стати вчителькою. А Володимир Журавль — хлопець із Донецька, той самий, що колись не вмикав камеру — тепер проектує у своїх цифрових моделях міста. Міста, якими уявляє майбутню, вже мирну Україну.
— Через своїх учнів я бачу Кривий Ріг містом характеру, праці та великої віри в майбутнє, — каже Наталія.
Є в цій роботі ще одна річ, яку важко назвати методикою, але яку відчуваєш одразу.
Якось її клас, який зазвичай показував сильні результати, здав слабкий STEM-проєкт. Була спокуса — поставити вищий бал, підтримати. Вона поставила об'єктивно, як усім. Відкрито обговорила помилки — не звинувачуючи, а аналізуючи.
Наступний проєкт вийшов значно кращим.
— Для мене це про послідовність і чесність, — каже вона. — Якщо дорослі діють чесно і послідовно, діти це дуже швидко переймають.
Власне, це й пояснює те, що відбувається на її уроках. Тут можна помилитися — але помилку розглядають уважно, а не карають за неї. Тут є зрозумілі правила — і вони однакові для всіх. Тут знають, за що яка оцінка. Це звучить просто, але для дитини, яка довго жила в непередбачуваному середовищі, — це не мало.
Кривий Ріг побудований на залізній руді й людській наполегливості. Місто звикло до ваги: ваги породи, ваги рішень, ваги часу. З цього матеріалу виростають люди з особливою вдачею — не гучні, але міцні.
Наталія Чуварлєєва викладає тут уже більше двох десятиліть. За цей час вона не навчилася говорити красиво про свою роботу — вона навчилася її робити. Точно, уважно, без зайвих слів.
Її учні знають: на цьому уроці можна помилитися. Можна не знати відповіді. Можна бути тим, хто тільки вчиться. Це важливо завжди. Але особливо — коли тобі дванадцять, ти переїхав із зони бойових дій, і щоранку не знаєш, яким буде день.
Для таких дітей урок біології або хімії може бути першим місцем, де вони знову відчули: справляються. Здатні. Потрібні.
Саме заради таких історій існує Премія Global Teacher Prize Ukraine.
Щодня в українських школах працюють вчителі, які не просто викладають предмети. Вони допомагають дітям пережити втрату дому, повірити у власні сили після вимушеного переїзду, знайти себе в новому середовищі, відчути підтримку тоді, коли її найбільше бракує.
Наталія Чуварлєєва — одна з таких педагогів. І саме таких людей уже десять років шукає та відзначає Global Teacher Prize Ukraine — премія, яка робить видимими вчителів, чий вплив виходить далеко за межі шкільного класу.
Якщо ви навчаєте дітей, надихаєте їх відкривати світ, підтримуєте у складні моменти та допомагаєте знаходити власний шлях — подайте анкету на Global Teacher Prize Ukraine 2026.
А якщо поруч із вами працює педагог, про якого має дізнатися вся країна, — номінуйте його.
Саме ваша історія або історія вашого колеги може стати наступною історією, яку прочитає вся Україна.
Подати анкету або номінувати вчителя можна до 1 липня на сайті apply.globalteacherprize.org.ua
Переможців оголосять 3 жовтня — у Міжнародний день вчителя.
Автор: Сергій Яковлєв