Меморіалізація сучасної війни в Україні: як громади створюють пам’ять про загиблих — від муралів до цифрових меморіалів

Війна — це не лише фронт і бойові дії. Це також пам'ять про людей, які загинули, і про події, які змінюють суспільство назавжди. Саме тому поряд із обороною країни формується ще один важливий процес — меморіалізація.

Що означає меморіалізація

Меморіалізація — це процес створення форм пам'яті про події, людей або трагедії. Вона може мати різні форми: від великих меморіальних комплексів і пам'ятників до фотографій, муралів, онлайн-платформ або навіть стихійних місць пам'яті.

У сучасній Україні меморіалізація відбувається на різних рівнях:

• державному — через національні меморіали;

• місцевому — через пам'ятники або алеї в громадах;

• родинному — через приватні ініціативи;

• громадському — через волонтерські та мистецькі проєкти.

Щоб зрозуміти сучасні підходи до пам'яті, важливо врахувати історичний контекст. Протягом десятиліть в Україні діяла радянська модель меморіалізації, яка значно відрізнялася від того, що відбувається сьогодні.

У радянські часи пам'ять була централізованою і контрольованою державою. Меморіали створювалися за єдиними шаблонами і здебільшого прославляли державу або абстрактний образ героя. Особисті історії людей майже не звучали.

Типові риси радянської меморіалізації:

• монументальні пам'ятники великих масштабів;

• узагальнений образ героя без конкретних імен;

• домінування військової символіки;

• відсутність участі громад у створенні меморіалів;

• однакові архітектурні рішення у різних містах.

Сучасна українська меморіалізація має зовсім інший характер.

Вона:

• персоналізована — у центрі уваги конкретні люди;

• децентралізована — громади самі ініціюють пам'ять;

• різноманітна — використовуються нові формати;

• відкрита — передбачає обговорення і участь громад.

Наприклад, якщо радянські меморіали часто показували «солдата-переможця» як символ, то сучасні меморіали містять фотографії, імена, біографії загиблих. Важливо й те, що сьогодні меморіалізація стала більш інтерактивною.

Вона використовує:

• цифрові архіви;

• інтерактивні карти;

• мультимедійні виставки;

• художні інсталяції.

Таким чином, пам'ять перестає бути статичною — вона стає процесом.

Чому Україна формує пам'ять уже під час війни

Однією з особливостей сучасної України є те, що меморіалізація відбувається не після завершення війни, а паралельно з нею.

Російсько-українська війна стала однією з наймасштабніших у Європі з часів Другої світової війни. Вона принесла величезні втрати — військові та цивільні, дорослі й діти.
У таких умовах потреба в пам'яті виникає одразу.

Люди створюють стихійні меморіали:

• біля місць обстрілів

• у школах;

• на площах;

• біля церков.

Це спосіб прожити втрату і зберегти пам'ять про тих, кого більше немає.



Меморіалізація виконує важливу психологічну функцію. Вона допомагає людям впоратися з травмою і знайти сенс у втраті.

Психологи пояснюють: процес пам'яті — це частина процесу проживання горя.

Місця пам'яті:

• дають можливість прийти і згадати;

• створюють простір для спільного переживання;

• допомагають родинам відчути підтримку громади.

Тому меморіал — це не лише символ, а й соціальний інструмент.



Ще одна важлива причина — необхідність фіксувати події.

Меморіали часто стають:

• свідченням воєнних злочинів;

• місцем збереження доказів;

• джерелом для істориків.

Особливо це важливо для місць масових трагедій, де пам'ять стає частиною міжнародного правосуддя.


Меморіалізація під час війни допомагає формувати спільну ідентичність.

Через пам'ять про загиблих суспільство визначає:

• хто є героями;

• які цінності важливі;

• за що ведеться боротьба.

Це створює спільний наратив, який об'єднує людей.



Україна не є першою країною, яка формує пам'ять під час війни або одразу після неї. Подібні процеси відбувалися і в інших державах, що пережили конфлікти. Цей досвід допомагає зрозуміти, як пам'ять формується в умовах травми.

Боснія і Герцеговина: пам'ять після війни 1990-х

Після війни в Боснії у 1990-х роках меморіалізація стала важливою частиною суспільного життя.

Одним із найвідоміших прикладів є меморіал жертвам масового вбивства в Сребрениці.

Там створили:

• меморіальний комплекс;

• музей;

• місце поховання жертв.

Це місце стало символом пам'яті про трагедію і водночас доказом воєнних злочинів.

Особливість боснійського досвіду — велика роль громад і родин загиблих, які наполягали на створенні меморіалів навіть тоді, коли державні рішення затягувалися.



Ізраїль: система національної пам'яті

В Ізраїлі меморіалізація є частиною державної політики вже багато десятиліть.

Там створено цілу систему пам'яті:

• меморіальні комплекси;

• національні дні пам'яті;

• музеї;

• освітні програми.

Один із найвідоміших прикладів — меморіал жертв Голокосту, який поєднує музей, архів і дослідницький центр.

Ізраїльський досвід показує, що меморіалізація може бути не лише символічною, а й освітньою — допомагаючи суспільству осмислювати історію.

Які бувають формати меморіалізації

Сучасна меморіалізація війни в Україні має багато форм. Вона не обмежується лише пам'ятниками — пам'ять про загиблих фіксують у міському просторі, мистецтві та цифровому середовищі. Часто різні формати поєднуються між собою.

Фізичні меморіали

Це найбільш традиційна форма вшанування пам'яті, яка передбачає створення постійних об'єктів у публічному просторі.

До таких форматів належать.

Меморіали та пам'ятники

Повноцінні архітектурні або скульптурні об'єкти, присвячені загиблим військовим або цивільним. Вони можуть бути як великими меморіальними комплексами, так і невеликими локальними пам'ятниками.

Стели пам'яті

Вертикальні конструкції з іменами загиблих або символічними зображеннями. Часто встановлюються в центрах міст або на території громад.

Меморіальні алеї

Алеї дерев або стендів із фотографіями загиблих. Такий формат став дуже поширеним у громадах після 2014 року і особливо — після повномасштабного вторгнення.

Дошки пам'яті

Встановлюються на школах, університетах, адміністративних будівлях або будинках, де жили загиблі. Це один із найпоширеніших локальних форматів.

Тимчасові меморіали

Такі меморіали часто виникають стихійно — у місцях трагедій або поруч із важливими символічними локаціями. З часом деякі з них перетворюються на постійні меморіали.

Серед найпоширеніших форматів:

• прапорці пам'яті: жовто-блакитні прапорці або стрічки з іменами загиблих, встановлені на площах або біля адміністративних будівель;

• портрети загиблих: фотографії військових або цивільних, розміщені у публічному просторі або біля місць трагедій;

• стихійні меморіали: квіти, лампадки, дитячі іграшки чи особисті речі, залишені людьми після обстрілів або інших трагедій. Такі місця часто стають точками колективної пам'яті.

Мистецькі практики

Мистецтво стало одним із найважливіших способів осмислення війни та вшанування пам'яті.

Серед таких форматів.

Мурали

Великі настінні розписи на будівлях, присвячені загиблим героям або подіям війни. Вони стають частиною міського ландшафту та формують візуальну пам'ять міст.

Арт-інсталяції

Тимчасові або постійні художні об'єкти, які можуть включати символічні матеріали — уламки техніки, військові артефакти або особисті речі.

Виставки

Фотографічні або художні експозиції про війну, які можуть подорожувати різними містами або діяти у музеях та культурних центрах.

Цифрові меморіали

Цифрові технології дозволяють зберігати пам'ять у доступній формі та робити її видимою для широкої аудиторії.

До них належать:

• онлайн-книги пам'яті: сайти або бази даних, де зібрані історії загиблих, їхні фотографії та біографії;

• інтерактивні карти пам'яті;

• цифрові карти, на яких позначені місця загибелі, поховань або меморіалів. Вони дозволяють побачити масштаб втрат і географію війни.

Сучасна меморіалізація рідко обмежується одним форматом. Поєднання фізичних, мистецьких і цифрових практик дозволяє:

• зробити пам'ять видимою в різних середовищах;

• залучити громаду до вшанування;

• зберегти історії для майбутніх поколінь;

• зробити пам'ять більш особистою, а не лише символічною.

Найкращі приклади меморіалізації в Україні: кейси міст і громад

Після початку російської агресії у 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення 2022 року, меморіалізація в Україні стала частиною повсякденного життя громад. Вона відбувається не лише на державному рівні — багато ініціатив з'являються завдяки громадам, родинам загиблих, митцям і волонтерам.

Ось приклади меморіалізації, які вже стали знаковими для різних регіонів України.

Це один із найвідоміших прикладів сучасної меморіалізації в Україні. Простір на місці подій Революція Гідності став не лише місцем пам'яті, а й символом громадянського спротиву.

Тут розміщені:

• портрети загиблих;

• меморіальні знаки;

• інформаційні стенди;

• місця для вшанування пам'яті.

Особливість цього простору — поєднання тимчасових і постійних елементів меморіалізації.




Один із найбільших меморіалів, присвячених загиблим військовим російсько-української війни.

Тут розміщено:

• тисячі портретів загиблих;

• короткі біографії;

• символічні елементи.

Це приклад народної меморіалізації, що виникла з ініціативи родин загиблих.


Львів став одним із центрів формування нових меморіальних традицій. Тут поховані військові різних періодів боротьби за незалежність України.

Особливість:

• єдина концепція поховань;

• сучасний дизайн;

• відкритий громадський простір.

Це приклад того, як військові поховання можуть бути інтегровані у міський простір.


У Харкові меморіалізація часто пов'язана не з пам'ятниками, а з фіксацією руйнувань.

Тут:

• збережені пошкоджені будівлі;

• встановлюються інформаційні таблички;

• проводяться екскурсії пам'яті.

Це приклад того, як сам простір руйнування стає меморіалом.


Зруйнований міст став символом евакуації цивільних у перші тижні повномасштабної війни.

Його вирішили:

• частково зберегти;

• позначити як меморіальний об'єкт;

• використати як місце пам'яті.

Це приклад меморіалізації події, а не лише людини.


Саме тут було виявлено масове поховання цивільних після деокупації міста.

Меморіалізація включає:

• місце поховання;

• пам'ятні знаки;

• документування злочинів.

Це приклад меморіалізації трагедії воєнного злочину.


Після ракетного удару 2022 року на місці трагедії з'явився меморіальний простір.

Його особливості:

• квіти;

• лампадки;

• фотографії загиблих.

Це приклад стихійної пам'яті, що з часом стає постійною.


Після трагедії 2023 року місце удару стало одним із найвідоміших меморіалів війни.

Тут:

• створено місце пам'яті;

• проводяться заходи;

• зберігаються символи трагедії.

Після ракетного удару 2022 року тут виник стихійний меморіал загиблим.



Ці приклади показують, що меморіалізація в Україні:

• формується одночасно на державному й локальному рівнях;

• поєднує традиційні та сучасні формати;

• створюється не лише владою, а й громадами;

• стає частиною життя міст