Нова стара мішень. Як Росія роками нищить водну інфраструктуру і перекладає провину на Україну

Фото: Перший Криворізький

Нещодавно президент Зеленський попередив, що росіяни змінять тактику ударів — і більше битимуть по водопостачанню. Атаки на водну інфраструктуру можуть спричинити ефект доміно для українських міст: без електрики зупиняються водонасосні станції, падає тиск у водопроводі, припиняється подача тепла, а залишки води взимку замерзають і руйнують труби. Під загрозою російських обстрілів — мости, дамби, гідроелектростанції, насосні станції, постачання питної води.

Зупинка каналізаційних систем робить міста непридатними для життя, особливо від цього можуть постраждати великі міста. Під ударом опиняться лікарні, школи та соціальні об'єкти, а масштаби наслідків залежать від розміру міста та складності його комунальних мереж, причому високий ризик існує по всій Україні, особливо у прифронтових регіонах. РФ робить це, щоб зірвати постачання питної води, енергії та тепла, паралізувати інфраструктуру і створити гуманітарний тиск на Україну.

Російська пропаганда регулярно звинувачує Україну у «водній блокаді» Донбасу, подаючи дефіцит води як наслідок дій Києва, тоді як насправді руйнування спричиняють самі російські удари. Наприклад, видання «Аргументы и факты», «Царьград» та RTVI перекладають відповідальність на Україну, стверджуючи, що «київський режим» цинічно обмежує воду для цивільного населення.

Донбас: складна система на межі виживання


Ще з 2014 року водна інфраструктура Донбасу працює в екстремальних умовах. Канал Сіверський Донець — Донбас, довжиною понад 130 км, проходив через лінію розмежування і забезпечував водою багато людей.


Система була складною і взаємозалежною: вода з підконтрольних Україні територій проходила через окуповані райони і знову поверталася назад. Через це жодне велике місто не могло існувати автономно без цієї інфраструктури.

Комунальне підприємство «Вода Донбасу» продовжувало постачати воду навіть на окуповані території, попри борги та відмову платити з боку проросійських адміністрацій. Це було вимушене гуманітарне рішення, щоб уникнути катастрофи.




Повномасштабна війна: руйнування системи


Після 2022 року ситуація різко погіршилася. Бойові дії призвели до:

  • руйнування насосних станцій і дамб
  • пошкодження водосховищ
  • знищення каналів і трубопроводів

Фактично єдина система водопостачання Донбасу перестала існувати. Через постійні обстріли ремонтні бригади часто не можуть дістатися до місць аварій. Донецька область є природно маловодною, тому для забезпечення водою потрібні великі обсяги електроенергії. Але через атаки значна частина інфраструктури знеструмлена або знищена.

Спроба Росії вирішити проблему через водогін Дон — Донбас виявилася неефективною: він покриває лише близько 45% потреб.


Реальність на окупованих територіях


Станом на останні роки ситуація критична:

  • вода подається раз на кілька днів і лише на кілька годин
  • у деяких містах її немає тижнями
  • мешканці змушені набирати воду з калюж або аварійних труб
  • виникають довгі черги до водовозів

Графіки подачі води не дотримуються, а зношеність мереж сягає 80–90%. Через нестабільну подачу трубопроводи руйнуються ще швидше.

Пропаганда і перекладання відповідальності


Російська пропаганда систематично звинувачує Україну у «водній блокаді», хоча саме російські удари руйнують інфраструктуру. Пропагандистські медіа просувають тезу про нібито «штучний дефіцит води», створений Києвом.

З часом риторика змінюється:

  • спочатку заявляли, що проблему вирішить захоплення Слов'янська
  • пізніше з'явилася версія про «замінування каналу Україною»

Ці заяви не мають доказів і слугують лише інформаційним прикриттям.

Маніпуляції як системна стратегія

Подібні інформаційні кампанії не нові. Наприклад, російська пропаганда поширювала фейки про забруднення річки Дністер, звинувачуючи Україну у:

«розливі мазуту»
«ракетному паливі»
«ударі по вигаданому заводу»

Насправді причиною стали російські атаки на енергетичну інфраструктуру. Аналогічна схема використовується і у випадку водної кризи Донбасу.

Кримський кейс: міф про «водну блокаду»

Після окупації Криму Росія також звинувачувала Україну у «водному екоциді» через перекриття Північнокримського каналу. Однак за міжнародним правом саме держава-окупант несе відповідальність за забезпечення населення ресурсами. Росія використовувала цю тему для виправдання військової агресії.

30 вересня 2025 року Росія гучно відзначала «річницю приєднання територій», демонструючи картинку «процвітання». Водночас реальність на окупованих територіях протилежна:

  1. дефіцит води
  2. зруйнована інфраструктура
  3. гуманітарна криза

Цей контраст підкреслює головну мету пропаганди — не вирішувати проблеми, а створювати ілюзію їх відсутності. Водна криза на сході України — це результат систематичних атак Росії, руйнування критичної інфраструктури та неефективного управління окупаційних адміністрацій.