Передумови Голодомору на Дніпропетровщині: у Кривому Розі презентували збірник документів

У День пам’яті жертв Голодомору в Кривому Розі в культурно-громадському центрі «Шелтер Плюс» пройшла презентація збірника історичних документів, що розкриває події, які привели до геноциду українців 1932–1933 років.

Книга «Передумови Голодомору: колективізація та розкуркулення на Дніпропетровщині (грудень 1929 – вересень 1931 рр.)» — це результат масштабної дослідницької роботи докторки історичних наук Наталі Романець. Вона самостійно відшукала та опрацювала 160 архівних документів, більшість із яких роками залишалися засекреченими й публікуються вперше.

Про це повідомила журналістка «Першого Криворізького», яка була присутня на презентації.


Засновник «Шелтер Плюс» Роман Морозов підкреслив, що про Голодомор потрібно говорити зараз так само активно, як і багато років тому. За його словами, саме документи допомагають не дозволити нікому сказати, що трагедії не було.

«Через 50 років хтось може стверджувати, що не було ні Голодомору, ні спротиву. А документи — це те, що доводить правду», — сказав він.

Роман додав, що українці тоді не були пасивними жертвами — вони намагалися чинити опір, як могли. І тому важливо показувати ці факти сьогодні, коли країна знову переживає війну. Він зазначив, що такі збірники стають доказами того, як формувалися умови геноциду та як радянська влада цілеспрямовано знищувала людей і придушувала будь-який спротив.


Під час презентації Наталя Романець наголосила: головна цінність збірника — у правдивому, непідцензурованому відтворенні подій.

«Мені було важливо показати не лише статистику. У документах — живі історії людей, реакції селян, спроби врятуватися, випадки опору. Також у книзі — матеріали про депортації, умови, у які потрапляли родини після виселення, і свідчення про те, як виглядало життя на Дніпропетровщині в розпал голоду», — пояснила дослідниця.

Серед документів є списки людей, які померли чи опухли від голоду, матеріали про дитячу безпритульність, криміногенну ситуацію у селах, санітарно-епідеміологічний стан та поширення різних хвороб. Окремі справи описують випадки збройного та не збройного селянського опору, конфлікти з активістами та відмови від вступу до колгоспів.

Історикиня наголосила: саме Дніпропетровський і Криворізький округи стали експериментальним майданчиком для нової радянської політики.

У 1929 році Сталін оголосив курс на суцільну колективізацію. Зонами такого експерименту мали бути регіони, де до колгоспів вступила не менш ніж половина господарств. Проте Криворізький округ, де рівень “усуспільнення” був низьким, все одно механічно оголосили «зоною тотальної колективізації».

Через це:

• розкуркулення почали ще до появи офіційної постанови;

• колективізацію завершили вже 22 лютого 1930 року, хоча запланованим терміном була осінь 1931-го;

• масштаби репресій виявилися одними з найбільших в Україні.

Значний блок документів присвячений саме Дніпропетровському округу. Архіви Криворізького округу, за словами дослідниці, імовірно були знищені під час Другої світової війни. Тому до збірника увійшли лише ті матеріали, що вдалося знайти у центральних архівах, а також копії документів, які вона встигла переписати ще у 1990-х роках.

Наталя Романець пояснила, що збереження документів — це не просто наукова робота, а боротьба з ризиками часу:

• Дніпропетровщина — прифронтовий регіон, архіви можуть бути пошкоджені або знищені внаслідок обстрілів;

• Багато документів перебувають у критичному стані — їм майже сто років;

• Частину матеріалів довелося відтворювати за записами, зробленими десятиліття тому;

Історикиня підкреслює: якщо суспільство не довіряє історикам, воно може довіряти документам.

У збірнику представлені матеріали, які демонструють:

• реальний стан колгоспів і провал «нового курсу»;

• рівень алкоголізму та непрофесійність частини управлінців;

• імена міліціонерів, які придушували спротив;

• імена селян, яких розкуркулювали та депортували;

• списки господарств, майно яких вилучали повністю;

• випадки втеч та самогубств під тиском репресій (без деталей і описів).

У збірці є навіть картки про склад родин, яких виселяли,— унікальні свідчення про долі конкретних людей.

На презентації дослідниця нагадала, що в Україні досі точаться суперечки щодо оприлюднення імен. Та вона вважає: приховувати правду — означає продовжувати радянську практику замовчування.