Служити Богу й людям — отець Максим про війну, молитву і любов до України
Фото: Перший Криворізький
Сьогодні він регулярно їздить на різні напрямки фронту: привозить необхідне, проводить спільні молитви, вислуховує, підтримує, сповідає й причащає тих, кому це потрібно.
Початок служіння
Спочатку він просто волонтерив для військових. Згодом отця Максима запросили на саміт «Християнської служби порятунку» у Києві. Після зустрічі він приєднався до організації і став капеланом-волонтером. Це означає, що він не закріплений за конкретною частиною — їздить туди, де священника немає, але він потрібен.«Ми працюємо міжконфесійною групою — я православний, з нами римо-католицький ксьондз і двоє протестантів», — пояснив отець Максим.Кожна поїздка — це не просто доставка гуманітарної допомоги. Це час для молитви, розмови, сповіді, спільного чаювання.
«Перед святами я завжди стараюся приїхати до хлопців, це духовне окормлення: причастя, сповідь, щире слово. Бо часто саме цього їм бракує — людяності, спокою, тиші серед війни», — говорить капелан.Перші його поїздки були ще до капеланського служіння, він їздив волонтером на різні напрямки фронту.
«Коли бачив розбомблені будинки, відчував пустоту і ненависть до росіян, що прийшли до нас з війною», — додав священник.Отець Максим зізнається: ноша капелана нелегка. Для нього бути військовим капеланом — це служити Богу та служити на благо нашого народу і наших захисників.
«Через священника говорить Господь, і коли треба сказати щось особливо важливе, слова приходять самі. Я впевнений — це Бог допомагає знайти ті слова, які потрібні саме цій людині», — доповнив він.
Повсякдення війни
«У першу чергу я підтримую наших воїнів молитвою — за Україну, за справедливий мир. Бо мир буває різний: може бути “руський”, а може бути справедливий», — сказав отець Максим.Його поїздки на фронт — це не просто духовна місія, а й психологічна підтримка:
«Буває, підходить боєць і каже: “Я снайпер, убив стільки-то людей”. І треба це з ним проговорити. Психологи кажуть не пропускати таке через себе, але я не можу інакше. Я священник. Я пропускаю це через серце», — розповів священник.Він ділиться, що майже всі воїни відкриті до спілкування:
«Є ті, хто відразу закриваються — не хочуть говорити, але більшість хлопців шукають розмови, потребують її. Часто все починається з простого чаювання: “Отче, сідаймо, давайте поговоримо”. І от тоді починається справжня розмова».Особливо важкі зустрічі після втрат:
«Якось ми приїхали до військового, який евакуйовував людей із нуля. Побачив мене — і одразу заплакав. Казав, що винен у смерті побратима, бо не встиг його вивезти. Я відповів: “Це не твоя провина. Ми не знаємо Божого плану. Але твій побратим тепер — ангел, який захищає тебе з неба.”»Попри силу й спокій, якими отець Максим ділиться з іншими, бувають і його моменти втоми.
«Мене підтримують брати-священники. Ми теж сповідаємося один одному, говоримо про те, що на серці», — поділився отець Максим.
Віра, яка тримає
«На фронті немає людей, які не вірять у Бога. Віра підтримує наших воїнів», — переконаний військовий капелан.Священник зазначив що бійців надихають і підтримують найменші знаки турботи: малюнки, браслети, поробки від дітей, які вони можуть носити з собою, теплі шкарпетки, домашня випічка й таке інше.
«Це для них не просто речі — це частинка дому й тепла», — додав священник.Військові, за його словами, теж намагаються щось передати дітям. Одного разу хлопці відправили дітям сухпайок, бо їм було цікаво, чим харчуються захисники.
Капелан згадав, як одного разу один боєць мріяв про шматочок сала:
«Він ходив і казав, що хоче просто смаженої картоплі з салом, а сала немає. І саме в той день йому передали багато сала. Він був такий радий, ніби отримав щось набагато більше. Іноді такі дрібниці — це справжнє диво», — сказав капелан.Отець Максим розповів, що з бійцями бувають різні розмови — і незручні, і з чорним гумором:
«Приїжджаю якось до прикордонників, один каже: “О, батюшка приїхав нас відспівувати”. А я йому: “Та який відспівувати? Ми приїхали підтримати, помолитися за вас”. Потім цей хлопець попросив мене підписати Біблію для своєї мами — подарувати, коли поїде у відпустку. Отак із жартів почалася довіра».Отець Максим згадав, як одного разу до українських військових приїхав американський капелан. Той не міг зрозуміти, як українці тримаються без достатньої техніки:
«Я йому сказав: “У нашому гімні є слова: ‘Душу й тіло ми положим за нашу свободу’. У нас просто немає іншого вибору”. І хлопці тоді сказали: “Отче, правильно ви сказали — так і треба”».
Віра і війна
Отець Максим вважає, що початок повномасштабного вторгнення згуртував українців у їхній вірі, люди стали частіше звертатися до храму. Він згадав як у той час багато людей збиралося щодня у церкві, щоб прочитати молитви за мир і за перемогу.Капелан наголошує, що війна показала силу спільної молитви.
«Найбільше це видно, коли збирається рада церков на спільну молитву — Криворізька рада церков чи Українська рада церков. Ми між собою, представники різних конфесій, завжди спілкуємося добре, можемо пожартувати, і ніколи не сваримося. Ми всі віримо в одного Бога», — сказав капелан.Священник вважає, що ми повинні об'єднуватися для нашої спільної перемоги. Особливо його вразили слова одного військового після спільної поїздки міжконфесійної групи на фронт:
«Якщо вже церкви об’єднуються, то ми стовідсотково переможемо».Отець Максим висловив свою думку щодо Московського патріархату:
«Московський патріархат не об’єднується й не молиться ні з ким. У нього своя ментальність, яка не дозволяє нам, українцям, бути частиною тієї церкви. Я вважаю, що відвідувати Московський патріархат — це так само, як взяти з кладовища оградку і принести до себе додому», — сказав він.
Просте «дякую» — теж підтримка
Військовий капелан переконаний, що навіть найменша увага цивільних для військових має велике значення.«Я своїм прихожанам кажу: коли до нас у село приїжджають військові, в першу чергу підійди і скажи “дякую”. Скажи: “Я дякую тобі, що ти мене захищаєш”», — говорить священник.Він наголошує, що дуже важливо бути делікатним у спілкуванні з бійцями.
«Психологи нас навчали: якщо хочеш взаємодіяти з військовим — завжди питай, наприклад, “Можна я дам тобі ось цю іконку?” або “Можна я тебе обійму?” — це людяно і щиро», — пояснив він.Священник знає, що підтримати захисників можна навіть простими речами, бо саме вони дуже багато значать для наших захисників:
«Можна напекти якихось смаколиків, або якщо немає можливості — купити щось і сказати: “Ти завтра їдеш до хлопців, передай їм це від мене”. Це частинка дому, тепла, яку ми можемо передати», — сказав отець Максим.