Культурна стагнація: погляд дизайнера на ремонт станції «Проспект Металургів» у Кривому Розі

У жовтні 2025 року Кривий Ріг знову опинився в центрі публічної дискусії — цього разу внаслідок допису онлайн-спільноти Ukrainian Modernism щодо ремонту станції швидкісного трамвая «Проспект Металургів». На перший погляд, ідеться про звичайне оновлення зовнішнього вигляду комунального об’єкта. Але коли мешканці побачили, який вигляд має станція після «освіження» — у жовто-синіх кольорах, із декоративними елементами, що порушують первісну логіку простору, — у соцмережах розпочалась дискусія.

Серед тих, хто не залишився осторонь, — дизайнер і дослідник архітектури Едгард Пономарьов. Саме він упродовж останніх місяців публікував альтернативні візуалізації станції, пропонуючи іншу спробу осмислення архітектурної спадщини міста крізь призму модернізму. Едгард Пономарьов — дизайнер у другому поколінні, син Юрія Ларіна, співавтора відомої криворізької стели «Не пройдуть». Починав із роботи в меблевій фірмі, згодом перейшов на фріланс і набув досвіду співпраці з учасниками міських тендерів, що дало йому розуміння внутрішньої «кухні» системи. Попри роки, проведені в Києві та Вінниці, Кривий Ріг не відпускає його. Дизайнер часто повертається до теми рідного міста у своїй творчості — зокрема, створив анімаційний кліп на вірш Володимира Сосюри «Криворіжжя», який набрав популярність у соцмережах.

Те, що ми побачили на “Проспекті Металургів”, — це симптом глибокої культурної стагнації, яка триває в місті роками, — каже Пономарьов.

За його словами, Кривий Ріг завжди був містом робітників, а більшість місцевих чиновників — вихідці з тих самих робітничих родин. «Зосередившись лише на матеріальному, вони занедбали внутрішній розвиток. І, можливо, саме в цьому причина їхніх поразок. У них немає естетичного мислення, а будь-яка спроба змінювати простір закінчується декоративним хаосом».

Під декоративним хаосом дизайнер має на увазі не лише конкретні кольори чи малюнки — ідеться про повне нерозуміння ідей модернізму.

«Модернізм — це простота, функціональність і чесність у матеріалах: бетон має виглядати як бетон, сталь — як сталь, скло — як скло; це прості геометричні об’єми, чисті лінії, прямі кути».

Після публікацій у соцмережах із альтернативним поглядом дизайнера з’явилася серія обговорень.

Я створив майже 20 варіантів оновлення — від реалістичних до фантастичних, навіть із гумором і церковною тематикою, — каже дизайнер. — Дійшов висновку: подібні рішення не можна ухвалювати шляхом народного голосування. Автентичні, світлі варіанти, які опублікувало видання «Український Модернізм», не посіли перших місць за вподобаннями. Натомість друге місце отримав церковний, надмірно оздоблений варіант, який у народі назвали «Пшонка-стайл». Тому остаточне рішення повинні ухвалювати саме фахівці.

Довідково

За даними сайту державних закупівель Prozorro, на фарбу для ремонту станції «Проспект Металургів» комунальне підприємство «Швидкісний трамвай» витратило понад 400 тисяч гривень. Роботи підприємство виконує власними силами.

Дизайнер додає, що для тоталітарних систем архітектура завжди була машиною для пропаганди, способом пригнічувати людину своїми фасадами, колонами, важкими стінами. Тоталітаризм любить замкнені простори, важкі стіни, ієрархію, непохитність. Це архітектура страху. Ідеологічна сутність модернізму — пряма протилежність ідеології тоталітаризму.

Коріння модернізму, продовжує дизайнер, лежить у європейській школі Баухаус, заснованій у Німеччині в 1919 році. Її ідеї — поєднання мистецтва, ремесла та технологій — сформували підхід до архітектури як до «машини для життя», за визначенням Ле Корбюзьє. Баухаус зробив дизайн доступним і функціональним, а не елітарним.
Проте, зауважує Пономарьов, тоталітарні режими не приймали модернізму, бо він суперечив їхній суті. У Німеччині Гітлер закрив школу Баухаус, замінивши функціональну архітектуру монументальною «величчю». У СРСР Сталін теж спочатку експериментував із модернізмом, але згодом повернувся до «імперського ампіру».

Кривий Ріг, каже Пономарьов, сьогодні живе саме в такому розриві — між модерністською спадщиною минулого та новим несформованим мисленням, що спирається на релігійні чи псевдопатріотичні символи. Влада, прагнучи показати «патріотизм» через кольори прапора, фактично порушила саму логіку сакрального простору.

Мене дивує, звідки взявся цей «патріотичний» проєкт, — каже Едгард. — Якщо говорити про кольори прапора, вони повинні взаємодіяти з вітром і простором. Коли ж ними фарбують стелю, порушується сакральна логіка: прапор опиняється під землею. Я вважаю, що культурний фронт потрібно захищати. Бо мрія будь-якого чиновника та керівника — щоб йому не заважали робити те, що він хоче. Але коли псується публічний простір, мовчати не можна. Якщо найближче оточення керівників не зупинило реалізацію цього «патріотичного» (у лапках) проєкту, помилку треба визнати!

Патріотичну концепцію ремонту, підкреслює Пономарьов, ніхто не обговорював із мешканцями — не було жодної публічної презентації чи консультації. Ще дивніше, вважає він, що подібні експерименти фінансуються коштом міського бюджету. Показовим прикладом нерозуміння цінності модернізму став Будинок природи на Поштовому. Після цього така практика лише поширилась. Культурні простори, успадковані від минулої епохи, не становлять цінності для нинішніх власників будівель. Хоча у світі навпаки — модерністську спадщину переосмислюють і перетворюють на сучасні культурні центри, — каже Едгар. — У Кривому Розі ж подібних прикладів майже немає. Ремонт «Проспекту Металургів» став черговим прикладом того, як у місті розпоряджаються бюджетними коштами.