Виходимо, бо воно болить: у Кривому Розі пройшла акція на підтримку військовополонених

Цими вихідними мешканці Кривого Рогу вийшли на мирну акцію у підтримку українських військовополонених та зниклих безвісти. Захід організувала громадська організація «Сталева Гвардія Кривий Ріг» спільно з родичами полонених, щоб вчергове привернути увагу до повернення захисників додому.

Про це повідомила журналістка «Першого Криворізького», яка була присутня на акції.

Близько 200 криворіжців зібралися на проспекті 200-річчя Кривого Рогу. Водії, що проїжджали повз, сигналили учасникам акції. Мітингувальники стояли з прапорами з фотографіями своїх рідних та плакатами з різними написами.


Криворожанка Тетяна розповіла, що виходить на акції не одна, а разом із колом близьких:

«В мене така група підтримки, чи я їм група підтримки – ми одна в одної. Я у статусі нареченої, зі мною кума, подруга, невістка – усіх нас об’єднує спільна біда. Ми виходимо, бо воно болить. І ми маємо говорити, що війна ще триває, а багато наших захисників перебувають у полоні чи зникли безвісти».

Її наречений Віталій з перших днів повномасштабного вторгнення пішов на фронт. Після виконання бойового завдання на Курському напрямку чоловік потрапив у російський полон, де його засудили до 15 років ув’язнення. Попри відчай, Тетяна не втрачає надії:

«Ми звертаємось усюди, до всіх інстанцій, виходимо на акції, бо тут ми об’єднуємося родинами, у кого одна біда. Ми є підтримкою одне для одного. Рідні — це надійний тил. Якщо ми не будемо голосом тих, хто в неволі, то хто?»

Для неї і тих, хто поряд, стало щонедільним обов’язком — нагадувати суспільству й державі, що багато українських захисників досі чекають на визволення.

«Ми вже майже рік чекаємо. А хтось — три, хтось чотири роки. Тримаємось, бо нам треба ще багато чого зробити. Віримо, молимось, чекаємо хлопців. Віра нас тримає», — каже Тетяна.

Містянки Марина та Віка поділилися, що чекають своїх коханих — чоловіка та нареченого, які зникли безвісти на Курському напрямку.

«Ми чекаємо кожного дня і кожної хвилини. Дзвінка чекаємо чи того, як відчиняться двері, він зайде на поріг і скаже "я живий"», — зі сльозами на очах додала Віка.

Криворожанка Тетяна Олексіївна розповіла, що вона чекає на свого єдиного сина, який зник безвісти у червні 2025 року.

«Мені треба його дочекатися. Я вірю, що він живий. Спочатку він був машиністом екскаватора, будував укріплення, потім його поставили штурмовиком і він зник безвісти», — говорить матір.

Місцеві мешканки Катя і Лейла говорять, що не мають близьких в полоні чи серед зниклих безвісти, та вони виходять на ці акції, щоб підтримати родини військовополонених.

«Нам не байдуже на їх долю. Хочемо, щоб всі захисники скоріше повернулися додому до своїх рідних», — додала Катя.