Українська лікарня - рулетка для пацієнта. Думки експертів про медреформу

Зараз фінансування лікарень вторинного і третинного рівнів (тобто, спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги, переважно стаціонарної) схематично виглядає так:

Стоять дві лікарні. Перша і друга. В одній 10 ліжок і в другій 10 ліжок. У першій зазвичай всі місця зайняті, другої люди намагаються уникати, там в середньому лежать 1-2 пацієнти.

Обидві отримують від держави по 10 грн (по гривні за ліжко) – просто за те, що вони стоять. Ні якість, ні кількість послуг у нинішній системі фінансування не враховуються.

Жодного стимулу для розвитку лікарень, для надання більш якісних послуг ця система не створює. Тож тепер, говорить держава, давайте робити все інакше.


Припустимо, у районі розвинена лісозаготівля, і лікарня №1 зашиває 10 пальців на місяць. А лікарня №2 – 2 пальця на місяць. Зашити 1 палець коштує 1 грн. Отже, лікарня №1 отримуватиме 10 грн на місяць, а лікарня №2 – 2 грн.

Але лікарня №1 уміє не лише зашивати, а й пришивати пальці! (Що важливо для лісового району). А пришити палець – це вже 3 грн за раз.
Тож, якщо на додачу до десяти зашитих пальців, ще й п’ять пришити, то виходить 10+(5х3) = 25 грн на місяць! На ці гроші лікарня може утримувати класного хірурга і купувати йому хороші нитки.

Лікарня №2, в принципі, теж пришиває пальці. Але поганенько. А оскільки люди про це знають і звертаються туди рідко, їхній хірург пришиває пальці вкрай рідко і втрачає і без того низьку кваліфікацію. Це як на скрипці грати - робити це треба щодня.

За світовими стандартами, якщо без метафор, хірург для підтримки кваліфікації має брати участь у п’яти операціях на день: дві робить сам, на трьох асистує. Інакше – не розвивається, втрачає рівень, і довіряти операцію такому районному лікареві вже трохи сумнівно.
Так-сяк, але лікарня №2 все ж пришиває 1 палець на місяць і в підсумку має 5 грн.

Читайте також: Голосування за історичну медреформу депутати Верховної ради провалили

Противники нової системи фінансування апелюють до того, що за таких умов, отримуючи всього 5 (умовних) грн на місяць, лікарня №2 рано чи пізно вимушена буде закритися.

«Неприпустимо!» – кричать опоненти реформи.

Скоріше за все, що так, вона справді закриється. Але це не «зрада» і не трагедія, як представляють це маніпулятори.

Задаймо собі питання: навіщо і заради чого сьогодні ми витрачаємо державні гроші на утримування лікарні, котра не здатна надавати якісні медичні послуги? Кому і для чого потрібна лікарня-фікція?

Утримання таких лікарень-привидів (які наче й є, а сенсу в них особливого немає) лягає вантажем і на державу, а на громаду.

Натомість громаді мало би сенс вкластися у розвиток первинної медицини (сімейні лікарі) такої якості, що дозволила б людям якомога менше потрапляти до стаціонарів. Продовжуючи трешову, але, сподіваємось, зрозумілу метафору пальців, – вкластися в систему запобіжників.

Втім, хто сказав, що лікарня №2 неодмінно має закритися?

Якщо лікарня отримає автономію, то при хорошому менеджменті вона може отямитися і зробити безліч корисних речей: найняти іншого хірурга. Знайти інвестора й купити інше обладнання. Відправити хірурга на перекваліфікацію.

Навчитися програмам реабілітації пацієнтів з пришитими пальцями і заробляти на цьому. Та мало що можна зробити за хорошого управління?

Сьогодні гроші йдуть до лікарень від держави, просіюючись через сито різних проміжних органів. По дорозі частково «всихають». Свободи в рішенні – на що конкретно витратити ці не надто великі гроші, головлікар не має.

Якщо ж законопроект № 6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» буде прийнятий у другому читанні з усіма потрібними нормами, то розподілом коштів займеться новий орган-закупівельник: Національна служба здоров’я (НСЗУ).

Задачею НСЗУ буде заключити контракт із лікарнею і платити за кожен пришитий палець по факту. А не за те, що лікарня просто стоїть.

Читайте також: Зміни у бюджетний кодекс по медреформі парламентарями відхилені

За підрахунками Світового банку, обсяг ринку медичних послуг в Україні – близько 200 мільярдів гривень.

Точної цифри ніхто не знає, оцінки коливаються від 160 до 300 млрд грн, адже порахувати гроші, котрі «осідають у кишенях», неможливо.
З цих приблизних 200 млрд лише 50 млрд – гроші із держбюджету. Прогнозована Кабміном державна субвенція на 2019 – 70 млрд, на 2020 – 90 млрд грн.

І ці 50 млрд тонким шаром розмазані по медичному ринку, тому пацієнт отримує безкоштовні послуги, як у рулетці, – пощастить/не пощастить.
Пощастило – платить держава, не пощастило – платите навпіл або ти сам, не пощастило зовсім – заплатив і ти, і держава, а якісну послугу ти так і не отримав.

Прийнятий у першому читанні законопроект №6327 закріплює гарантії, що держава 100% профінансує:

– екстрену,
– первинну (з урахуванням необхідних аналізів та досліджень),
– паліативну
– та частково спеціалізовану і високоспеціалізовану медичну допомогу

Як саме виглядатиме державний гарантований пакет, скільки послуг вторинки й третинки в нього ввійде, – визначатиметься щороку при прийнятті Держбюджету.

Тобто, якщо зовсім на пальцях, то до цього часу Держава гарантувала все, все, а давала «що вийде», то тепер вона гарантує лише частину, але – гарантує.


Сьогоднішній обсяг вартості медичних послуг не тільки неможливо реально порахувати, він ще й погано збалансований. Адже часто послуги, які продають пацієнтам непорядні лікарі хоч у приватних, хоч у державних лікарнях насправді абсолютно непотрібні.

І замість того, щоб вкластися у профілактику, у здоровий спосіб життя, у, зрештою, зарплату сімейного лікаря, котрий вчасно помітить нездорові симптоми, – ми так часто платимо за ліки з недоведеною ефективністю, зайві аналізи та фіктивні процедури.

Образно кажучи, їмо льодяники у вигляді півників, замість купити пару кіло моркви і рису. Власне, змусити людей «їсти багато здорової моркви» – і є однією з ключових задач реформи.

Чим простіше людина звертається по допомогу до свого сімейного лікаря, чим менше затягує звернення, чим кращий цей лікар – тим менше у неї взагалі шансів потрапити на вторинний рівень. Більшість проблем нормально розв’язуються на первинці.

Читайте також: «Година смерті. Все одно це коли-небудь почнеться!», - криворожанка про медреформу

Люди отримують повноцінну амбулаторну допомогу на первинному рівні і питання співоплати, на якому так багато спекулюють опоненти нашої медреформи, направду виникає не так часто.

Людям, котрі не раз мали справу з українською медициною, доводити чесність і необхідність співоплати на вторинному і третинному рівнях, не треба. Давайте чесно: ми всі платимо «у конверті».

Або за чеком - але в приватному закладі. Причому платимо і на первинному рівні також. І за вкрай рідкісними винятками, ці гроші у систему не заходять, вони не йдуть на розвиток інфраструктури і рівня кваліфікації лікарів.

То хіба не чесніше буде визнати правду і створити систему, в котрій ми платимо чесну фіксовану вартість і наші гроші йдуть на розвиток медицини?

За матеріалами, опублікованими на порталі «Українська Правда».