Криворізький флешбек часів Януковича

На кількох дискусіях я помічала, як ностальгічно журналісти згадують часи Януковича. Ні, вони не скучили за авторитаризмом, темниками і цензурою. Скоріше засумували за єдністю серед медіаспільноти. Тоді для свободи слова був один великий ворог, який стимулював об’єднуватися і забувати про розбіжності у поглядах і ставленні до професійних стандартів.

Схожа ситуація наразі складається у Кривому Розі. Спроби обмежити доступ журналістів на сесії та засідання міської ради, відмови чиновників у спілкуванні зі ЗМІ змушують колег, які «у мирному житті» мали б бути конкурентами у полюванні на ексклюзив, об’єднуватися у боротьбі за рівний доступ до офіційної інформації.

Нагадаю, що 26 жовтня журналістам перешкоджали потрапити на сесію Криворізької міськради охоронці з «Муніципальної гвардії». Хтось проходив із труднощами, когось допитували, чи мають вони акредитацію, хоча її відсутність не є підставою для недопуску журналіста на публічний захід, хтось так і не потрапив до сесійної зали.

Зізнаюся, я була скептично налаштована. Оскільки уже стикалася із тим, що журналісти чи то готові пробачати чи то не готові боротися, коли їм перешкоджають отримувати інформацію. Наприклад, коли групу журналістів у Дніпрі не пропустили на сесію під приводом нібито замінування будівлі - а сесія у цей час приймала досить важливі рішення у “замінованій будівлі” - ніхто із журналістів навіть не написав заяву до поліції.

26 жовтня у Кривому Розі написали заяви щонайменше троє представників ЗМІ, наступного дня - ще одна журналістка. Вони одразу об’єдналися щоби координувати дії та повідомляти про хід розслідування інциденту, збору фактів, що сприяли би повному та об’єктивному розслідуванню.

На цей час провадження розслідується, але, як повідомили на запит ГО «Інститут масової інформації» (ІМІ) в обласному слідчому управління ГУ НП в Дніпропетровській області, станом на 25 листопада лише один із заявників має статус потерпілого – журналіст газети «Кривий Ріг Вечірній» Роман Баришенський.

Сьогодні, 30 листопада, речник Криворізького відділу поліції повідомила журналістам інформаційного порталу «Перший Криворізький» про те, що справу передали іншому слідчому та направили до Головного управління нацполіції у Кривому Розі.

«Розслідування просувається повільно, але вже є певні рухи. На сьогодні якщо не помиляюсь вже допитано двоє людей. Я і Олег Сампір (журналіст газети «нтернет для тих хто в танку» та громадський активіст - ред.). Від слідства по завершенні слідчих дій очікую на встановлення осіб які блокували вхід і встановлення керуючого в той день над гвардією. Хоча б цього», - повідомив нам у коментарі Роман.

Як і в часи Януковича, журналісти не стали покладатися лише на формальне відстоювання прав і перейшли до активізму. Так журналіст незалежної медіа-платформи Євген Павлов подав петицію щодо ліквідації КП «Муніципальна гвардія», наголошуючи, що ці охоронці ставлять інструкції вище закону.

Наприклад, на сесії вони посилалися на розпорядження, яке було опубліковане вже після самої сесії. Поки петиція набрала 320 голосів з 500 необхідних. Хоча з останньої сесії Криворізької міськради й очевидно, що ліквідовувати КП більшість у мерії не налаштована.

Проте солідарність у Кривому Розі торкнулася не всіх медіа, бо не всіх непокоїть ситуація з доступом до інформації. Наприклад, у муніципальних каналів проблем із доступом до офіційних осіб немає.

Так під час засідання щодо тарифів на проїзд у транспорті чиновник прямими текстом сказав – журналісти нам не потрібні, потім все прочитаєте у комунальній газеті «Червоний гірник». Коли ж кілька редакцій об’єдналися і звернулися до заступника міського голови Євгена Удода, аби він дав прес-конференцію щодо результатів свого європейського відрядження та відповів на питання журналістів, він відмовив, посилаючись, що уже дав інтерв’ю муніципальному каналу «Рудана» та зробив допис на Фейсбуці.

«Це питання має виключно характер рівня комунікації та довіри між чиновником та некомунальними ЗМІ – отже він закритий, боїться питань відносно незалежних медіа», - відзначив медіаюрист ІМІ Максим Ратушний.

Закон не зобов’язує чиновника спілкуватися з журналістами, тож він цілком має право відмовити у коментарях, наповнюючи інформпростір лише зручним для нього спілкуванням у медіа, які не ставлять гострих питань, бо фінансово залежать від міської влади.

«На Заході це просто зіпсувало б його стосунки з багатьма ЗМІ, що, відповідно, відобразилось би на результатах виборів мера, який призначив даного чиновника. Якогось формального покарання для нього не було б, хіба що у виконкомі встановлені правила, що зобов’язують чиновника давати інтерв’ю. Але це може бути лише стосовно робочих питань, а не його особисто, бо інтерв’ю - усе ж таки право», - наголосив медіаюрист ІМІ Роман Головенко.

Отже перед медіа, що критично налаштовані до криворізької влади, стоїть виклик – як позбутися комунікаційної стіни з боку місцевих посадовців, виводити їх на відвертий діалог, а не транслювання відцензурованих меседжів.

Це одночасно просто, і дуже складно, бо вимагає формування впливу у спільноті та громаді – як свого часу зробив рух «Стоп цензурі». Впливу такого, що влада не може не пускати на прес-конференції чи сесії, не може ігнорувати запити на коментарі чи інтерв’ю, бо розумітиме, що це матиме більші репутаційні ризики. І тут просто нагадаю, що саме журналісти, об’єднані проти цензури, першими стали навідуватися до маєтку Віктора Януковича у Межигір’ї, який після втечі президента та завершення Євромайдану став мовчазним пам’ятником злочинів влади та корупції.

Зоя Красовська, регіональна представниця ІМІ в Дніпропетровській області

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House та МЗС Норвегії.