Прострелили двері, змушували лягти на землю: історія 75-річної жительки Херсонщини

«Мирных жителей не трогаем», — так і досі люблять заявляти російські пропагандисти і їхні онлайн-ЗМІ. Їм ніхто не вірить з перших днів звільнення Бучі та Бородянки, коли увесь побачив, як російські «доблесні» солдати зв’язували руки цивільних і стріляли закатованим людям у спину.

Ми досі час від часу дізнаємось про катування активістів, ветеранів АТО та ООС у вже звільнених населених пунктах, про знущання з цивільних на Херсонщині.

Два місяці окупації

Село, в якому живе Марія Василівна, під окупацією було два місяці. Спочатку туди зайшли росіяни, потім так звані солдати «Л-ДНР» і буряти. Найжорстокішими, за словами жінки, були саме «Л-ДНРівці».

Ще у лютому я приїхала додому від сина, що живе в сусідньому селі, — говорить жінка. — Вже бачу: солдатів повно у селі. Вони оселилися у хатах моїх сусідів. В один день зустріли нас з сусідкою і кажуть: «Вы не бойтесь нас, мы россияне. Стрелять никого не будем, с миром приехали. Воевать не хотим. Мы не знали, что нас сюда направят».

Російські солдати, за словами Марії Василівни, з перших днів війни ходили по хатах і збирали продукти — картоплю, яйця. Але жінці не було шкода продуктів — давала, мовляв, люди хотіли їсти, і поганого їй не робили.

Потім приїхали інші солдати, — говорить жінка. — Ті взагалі безбашені були… Стріляли… Посідають в ряд на перехресті, стріляють по стовпах, деревах. А нам їхати нікуди. Вони почали ходити по хатах. У мене в хаті вони вікно вибили. Двері постріляли.

Прикритись цивільними

Російські пропагандисти вважають цивільне населення щитом для військових і нав’язують цю тезу своїй аудиторії. Згадайте, ще у березні 2014 року Володимир Путін говорив, що його війська будуть ховатися за дітьми та жінками.

Водночас військові Збройних сил України та українські чиновники постійно закликають мирне населення виїжджати та "не заважати армії" працювати.

Навіть, скажімо, після припинення активних боїв за Київ, мер міста Віталій Кличко ще декілька тижнів наголошував — повертатись у столицю рано, бо тривало розмінування, затримували диверсантів.

Про необхідність виїжджати з Луганщини будь-якими шляхами дотепер говорить Сергій Гайдай, очільник обласної військової адміністрації — бо ж ситуація в області суттєво загострюється. Зокрема зараз мова йде про виїзд з території сєвєродонецького «Азоту» цивільних, оскільки завод не має таких укріплень як маріупольська «Азовсталь» та не витримає потужних ударів.

Так само жителям деяких громад Криворізького району після обстрілів пропонують евакуюватися до Кривого Рогу.










eadaily.com



life.ru

«Просто так»

Траплялось, каже пані Марія, окупанти відкривали вогонь без приводу — просто так.

Одного дня я їхала на велосипеді він сина, він живе через річку, — говорить Марія Василівна. — І мене зустріла сусідка, мовляв, давай разом пройдемось. Йдемо і чуємо: вибухи. Я їй кажу, мабуть, петарди кидають. А вона каже: це руські стріляють.

Марія Василівна спершу не повірила сусідці. Адже росіяни говорили, що «прийшли з миром», і мирних чіпати не будуть. Жінки підійшли до двору, і почули крик: «Ложись!» Сусідка Марії Василівни вскочила до своєї веранди. Марія Василівна зігнулась і почула постріли. «Ложись!» - крикнули знову. Тоді вона стала на коліна — жінці вже важко пересуватись, якщо ляже, встати дуже важко.

Тоді вони третій раз крикнули «Ложись!». Хто мене підіймати буде у чужому дворі, як я ляжу? — говорить Марія Василівна. — Махнула рукою. Стріляйте, кажу. Один солдат іншому закричав: «Піди перевір!», а інший постріляв коло машини. Потім каже: «Я її знаю». Знає мене, бо жив в сусідньому будинку. І вони поїхали тоді… Я так злякалася…

Вдома жінка побачила вибиті вікна і простріляні двері, патрони на підлозі. Щось, мабуть, шукали. Село жительки Херсонщини було під окупацією два місяці. В хаті її сина жили переселенці з більш «гарячих» районів, і російська армія забирала у них золоті прикраси, змушувала і дорослих, і дітей заради розваги й задоволення власного его лежати обличчям на підлозі, забирали їхні особисті речі. Потім ці ж солдати говорили селянам: «Если вам что нужно, еда или лекарства, говорите, привезём».

Та ніхто нічого у них не брав, — говорить Марія Василівна, відповідаючи на питання журналістів про нібито російську поміч. — Вони з магазину вкрадуть і привезуть. От і вся допомога.

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».