День пам'яті Героїв Крут: історія бою студентів із більшовиками

29 січня в Україні відзначають День пам’яті полеглих у бою під Крутами 1918 року. Важливі факти про бій, причинно-наслідкові зв’язки та як у Кривому Розі вшановують цей день - у матеріалі 1kr.ua.

Події Першої світової війни (1914-1918 роки) послабили вплив Російської та Австро-Угорської імперій на Україну. У 1917 році історик Михайло Грушевський, політичний і громадський діяч Володимир Винниченко і голова військового комітету Симон Петлюра утворили Українську Центральну Раду (далі - УЦР).

Пізніше УЦР проголосила Українську Народну Республіку. Події 1917-1921 років в Україні називають революційними, їх умовно “розбивають” на етапи:

• доба Української Центральної Ради; доба Гетьманату;
• доба Директорії;
• утворення Західно-Української Народної Республіки.

У листопаді 1917 року більшовики прийшли до влади у Росії, плануючи встановити контроль і над Україною. Через місяць вони поставили ультиматум Українській Центральній Раді, вимагаючи дотримання таких умов: дозволити переміщення більшовицьких військ в Україні, не пропускати через фронт антибільшовицькі сили і відмовитися від утворення окремого Українського фронту. УЦР за цей ультиматум звинуватили більшовицьку Росію у втручанні у внутрішні справи України та розпалюванні ворожнечі. Тоді більшовики заявили про відкриту війну Радянської влади проти України.

У середині 1918-го січня більшовики встановили контроль майже на всьому Лівобережжі України та просувалися у столицю - Київ. У цих складних умовах УЦР 22 січня 1918 року своїм ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.

^{Студенти незадовго до бою. Фото: myukraine.org}

Більшовицькі сили наступали на Київ з двох напрямків. Загін під командуванням Михайла Муравйова просувався Полтавщиною, в той час на Чернігівщині діяв 1-й Мінський революційний загін на чолі з Рейнгольдом Берзіним. Українське командування вважало найбільш загрозливим саме полтавський напрям більшовиків, тому відправили туди свої основні сили - Січових стрільців та Гайдамацький кіш Слобідської України.

Але українське командування помилилося у розразунках: основні сили загону Муравйова вирушили на з'єднання з Мінським революційним загоном. Об’єднавшись, 28 січня вони зайняли станцію Бахмач, яка була ключовим пунктом української оборони на Чернігівщині. Відтожі шлях до Києва був відкритий.

Офіцер більшовицької армії Михайло Муравйов був жорстким противником українізації, вбиваючи за “єдину і неподільну Росію”. На підступах до столиці він закликав: “Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо".

Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські військові підрозділи, до яких підійшло підкріплення. Це були курсанти Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та добровольці Помічного студентського куреня Січових стрільців. Це були студенти Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія. Найстаршим з них було по 20 років. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина. Таким чином, це був загін приблизно із 500 юнаків. Вони до вечора стримували наступ більшовицької армії із 4000 чоловік.

^{Cхема бою під Крутами. Особливих тактичних ходів немає: кількагодинна перестрілка, маневри артилерії і відступ до своїх ешелонів.}

^{Кількадесят загиблих із українського боку і близько 300 з більшовицького.}

^{Правому крилу було легше - його прикривав насип залізниці на Прилуки. А частина студентів з лівого флангу, як бачимо, відступити не встигла.}

^{Джерело: vijsko.milua.org}

29 січня 1918 року в Крутах перебувало не більше 500 українських воякiв, юнакiв і студентiв, вони мали 16 кулеметів та одну гармату.

Учасник бою під Крутами Ігор Лоський написав пізніше:

“Кожний одержав з одягу — штани, подерту шинелю і якусь арештантську шапку. Можна собі уявити, як ґротесково виглядала сотня. Пересічний вигляд був такий: власні черевики, солдатські штани, зав'язані в долині мотузком (обвивачів не було), гімназійна чи студентська куртка або цивільна камізелька і згори шинеля, в якій найменше бракувало однієї поли.

Не ліпше виглядала зброя: старі, поржавілі рушниці… І це все у той час, як через місяць після бою більшовики, захопивши Київ, знайшли у школах повні склади новеньких чобіт, одягу, не кажучи вже про амуніцію”.

^{Ігор Лоський, один із учасників бою під Крутами. Фото: kruty.org.ua}

Під командуванням Аврекія Гончаренка студентам вдалося стримати наступ більшовиків до вечора. Потім під тиском ворога більшість ешелонів (частини війська, які виконували певні завдання - прим.ред.) вирушили у сторону Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. 27 студентів заблукали у темряві і повернулися до станції Крути, яку на той час уже зайняли вороги. Студенти потрапили в полон. Їх катували, а потім стратили. Такі дані можна знайти навіть у російськомовних джерелах, які часто приховують істину або “розвертають” її собі на користь. Згодом частину юнаків поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

^{Картина "Бій під Крутами". Олександр Климко. Фото: Радіо Свобода}

Учасник бою Лоський згадував:

“Трупи розстріляних під Крутами більшовики кинули просто до ями, але, після відходу останніх, околичні селяни поховали бійцівза християнським звичаєм і поставили на могилі хрест. Пізніше, коли українці відвоювали владу назад, тіла замучених викопали і привезли до столиці. У супроводі тисячного натовпу цей похід тягнувся вулицями Києва. Вони зупинилися біля Педагогічного музею, де Михайло Грушевський сказав:

- Dulce et decorum esr pro patria mori (Солодка і прекрасна за батьківщину смерть - прим. ред.)”.

Перепоховання 29-ти загиблих під Крутами. Київ, 19 березня 1918 року - майже через два місяці після бою.

На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.
Всього у бою під Крутами загинуло з української сторони, за різними оцінками, 70–100 осіб. Втрати бiльшовицьких вiйськ сягли 300 воякiв.

Бій під Крутами дав змогу українським військам затримати ворога на 4 дні, і Українська Народна Репсубліка підписала договір із країнами Четвертного Союзу про підтримку і допомогу.

Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Михайла Муравйова підійшли до Києва. Через два дні почався масований артилерійський обстріл, ще через 3 дні муравйовці увірвалися в місто. Розгорнулося мародерство і полювання на українських чиновників, офіцерів, усіх “підозрілих”. Жертвами “червоного терору” стали декілька тисяч киян. Муравйов, який тоді отримав честь і визнання серед більшовиків, через декілька років його вбили свої ж за підозру у нелояльності до радянської влади.

Вже наприкінці лютого 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ українці почали звільнення України від більшовиків. У квітні було звільнено майже всю Україну.

Матвій Данилюк (1892—1994) - єдиниий учасник бою під Крутами, який дожив до відновлення незалежності України у 1991 році.

На державному рівні вшановувати пам'ять героїв Крут почали в Україні лише 2004-го - у січні 2003-го другий Президент України Леонід Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам'яті героїв Крут».

Події 1917-1921 років називають Українською Революцією або Першими визвольними змаганнями. З того часу минуло вже 100 років. Ця революція засвідчила: державність без армії - неможлива.

_{Інфографіка. Фото: Укрінформ}

У Кривому Розі 29 січня о 18.00 пройде марш до дня пам’яті Героїв Крут. Збір о 17.30 біля магазину “Антошка” на 95 кварталі. Усіх бажаючих запрошують приєднатися з блакитно-жовтими і червоно-чорними прапорами.

^{У матеріалі використана інформація із сайту “Український інститут національної пам’яті”}.