ОУН, катування в «лабораторії» і місця розстрілів у Кривому Розі
Фото: Первый Криворожский
Згодом сюди потрапляло чимало тих, хто особливо «завинив» перед радянською владою, зокрема і борці за незалежну українську державу. Про націоналістів, у різний час ув’язнених і страчених НКВСниками і гестапівцями в криворізькій тюрмі, про реабілітованих після заслання і осілих у Кривому Розі мешканців західних областей розповів кандидат історичних наук, викладач Криворізького державного педагогічного університету Роман Шляхтич.
- За радянського часу був вигаданий міф, і зараз його продовжує культивувати «руський мір», що українські націоналісти були поплічниками нацистів. Давайте зараз не заглиблюватися в передісторію українського націоналізму як явища, про це написано багато. Скажіть, чи справді націоналісти з’явилися в Кривому Розі разом із німцями?
- Ще в довоєнний час, до того, як тут з’явилися власне націоналісти, криворізькі чекісти фабрикували справи про «націоналістичну діяльність».
Наприклад, справи 1938-го та 1940 років, по яких проходили одні й ті самі особи – викладачі Криворізького педагогічного інституту Лев Антонович Карета, Кирило Петрович Макаревич, Вадим Олександрович Дорошенко, Олександр Костянтинович Іванов, Терентій Андрійович Перепада і тодішній ректор Григорій Тимофійович Кисельов.
Їх звинувачували в тому, що вони є учасниками «української контрреволюційної націоналістичної організації», яка ставила собі за мету створення Української держави.
Лише в 1956 році у власноручних показах ректор Григорій Кисельов розповідає, як проводилося слідство в Криворізькому міському відділі НКДБ начальником Рєзніковим і співробітником Дехтярьовим та іншими.
Одним із «методів» їхньої роботи була так звана «лабораторія», коли ув’язнених тримали у одному приміщенні стоячи по 15-20 діб. Це робилося з метою отримання від них необхідної інформації.
Та «справа» була вигадкою від початку і до кінця. Але, за іронією долі, у той час, коли з криворізьких освітян вибивали потрібні покази, у місті з’являються перші справжні націоналісти.
Наприкінці березня 1940 року в Кривий Ріг приїжджають три студенти зі Львівщини - Роман Рибачек, Степан Шерстило, Іларіон Ласийчук. Вони починають гуртувати навколо себе національно свідомих криворізьких робітників, але невдовзі їх було викрито.
А вже в червні 1941 року Роман Рибачек і ще один член групи були заарештовані та засуджені до найвищої міри покарання. Вони теж утримувалися в криворізькому відділку НКДБ. Детальніше про це можна почитати тут.
Читайте також: Кого тримали у виправно-трудовому таборі на Соцмісті у Кривому Розі
- Де саме розміщувався цей відділок?
- На нинішній вулиці Свято-Миколаївській, а тоді Леніна, 48 розташовувався цілий тюремний комплекс, зокрема і будівля внутрішньої тюрми. У ній була окрема кімната, та сама «лабораторія».
Зараз у будівлі на Свято-Миколаївській – навчальний заклад і відділення пошти. Люди, які проводили там ремонтні роботи, розповідають, що бачили місця з плямами, схожими на плями крові.
Зберіглася і так звана «розстрільна стіна» у «внутрішньому дворі» колишньої тюрми. Арка, у яку в’їжджають машини, автентична, там навіть є віконечко – то місце для реєстрації: коли машини в’їжджали, їх там відповідним чином перевіряли.
- Якщо шукати інформацію про цю тюрму в інтернеті, можна натрапити на згадку про те, що саме тут загинув Теодор Найдич. Він був перекладачем при вермахті, «налагодив близькі контакти з місцевим українським підпіллям і проводив самостійницьку пропаганду». Що відомо про нього і про інших діячів Організації Українських Націоналістів у Кривому Розі?
- Теодор Найдич – це справді один із тих, хто допомагав членам так званого «криворізького рою похідної групи ОУН (б)». До складу Криворізького рою, за відомостями які надає відомий діаспорний історик Шанковський, входили: Ярослав Потічний, Ярослав Мричко, Дмитро Горбачів, Іван Саляк, Іван Тарнавський, Василь або Петро Качмарський, Ганна Максимець та інші. Очолював рій Петро Рішко.
Також націоналістичну роботу у місті мали проводити українські перекладачі при Вермахті: Теодор Найдич, О. Вітошнський, Т. Сендзік, М. Войтович, М. Дольницький. Очолив націоналістичний осередок в місті Д. Горбачів.
Річ у тому, що до січня 1942 року націоналісти в Кривому Розі діяли майже легально. Приміром, вони входили до складу міської управи, і це давало їм можливість проводити певні заходи, наприклад, своєрідну декомунізацію, коли в Кривому Розі були перейменовані вулиці.
Так, відповідно до постанови від 15 вересня 1941 року, у місті мали з’явитися вулиці Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Івана Гонти, Максима Залізняка, Петра Могили та інших визначних діячів української історії.
Читайте також: Пошуковці Кривого Рогу допомогли ексгумувати в районі Техбази останки близько 20 солдатів вермахту
Завдяки ОУН створена мережа організації «Просвіта», яку очолив Варфоломій Кириленко. Виникла і газета «Дзвін», однією з задач якої була підготовка кадрів пропагандистів ОУН.
За цей короткий проміжок часу (осінь 1941 року, - авт.) членами або симпатиками ОУН стали багато національно свідомих містян, що дозволило після початку німецьких репресій проти націоналістів сформувати доволі потужне націоналістичне підпілля в місті, яке діяло впродовж нацистської окупації. Детальніше тут.
Але повернемося до так званого «легального етапу» діяльності ОУН. У серпні 1941 року створено міську управу, яку очолив інженер Сергій Шерстюк. Іще в 1940-му році Шерстюк працював у Львові і там, очевидно, мав контакти з представниками ОУН.
Коли націоналісти прийшли в місто, представники ОУН цілеспрямовано знайшли Сергія Шерстюка і запропонували йому таку посаду.
Загалом, у складі міської управи восени 1941 року, за моїми підрахунками, було близько 9 членів і симпатиків ОУН.
- Відомо, що німці активно «розігрували українську карту» під час наступу на СРСР. Наприклад, у Кривому Розі у перші місяці німецької присутності були активно розгорнуті названі вами заходи українізації. Що змусило німців різко змінити тактику і почати знищення націоналістів?
- 25 грудня 1941 року був виданий наказ усім постам поліції безпеки та СД Райхскомісаріату «Україна» арештовувати і таємно страчувати без суду членів ОУН Степана Бандери. Цей наказ був викликаний загостренням військово-політичної ситуації в окупованій Україні, яке було пов’язано з діяльністю українських підпільників.
Тому в Кривому Розі розпочинаються німецькі репресії проти оунівців. 1 січня 1942 року була оточена міська управа, почалися обшуки й арешти. Були заарештовані майже всі «західняки» та дехто з місцевих мешканців.
Одним із заарештованих виявився Теодор Найдич, і взимку 1942 року він у тюрмі Криворізького СД, імовірно, був закатований. Приблизно у квітні 1942 року були розстріляні Ганна Максимець, Михайло Пронченко, Іван Потапенко та Сергій Шерстюк.
Читайте також: На місці загибелі 16 тисяч людей у Кривому Розі зараз сміттєзвалище, - думка експерта
- Вони були розстріляні в Кривому Розі? Чи відомо, де саме?
- Є відомості, що їх розстріляли в протитанкових ровах на південних околицях міста. Я поки що не можу чітко локалізувати, де саме це сталося. У підпільних звітах, які надходили з Дніпропетровщини, написано, що там місцеві мешканці на пошану поставили хрест. Він постояв буквально кілька днів, а потім німці його знищили. За іншими даними, вони знайшли свою смерть біля сумнозвісних шурфів шахти №5 рудника Ілліча.
- Неодноразово доводилося чути про відправлених до Кривого Рогу людей із Західної України, яких тут називали «бандерівцями». Чи знаєте ви щось про таких людей, і чи належали вони справді до ОУН?
- Коли в 1950-х роках почався перший етап реабілітації, так звана «хрущовська відлига», із заслань із Півночі СРСР почали повертатися націоналісти. Вони були реабілітовані або через незначну участь у підпіллі, або через сфабриковані матеріали.
Більшість були із Західної України, і туди їм повертатися не можна було. Звісно, вони правдами-неправдами намагалися це зробити, і декому вдавалося, але певна частина вирішувала, що краще залишитися, наприклад, у Дніпропетровської області чи зокрема в Кривому Розі.
Такі люди працювали, приміром, на «Криворіжсталі», вони були під контролем, їх постійно викликали до криворізького КДБ, проводили з ними роз’яснювальні роботи. Слава Богу, що деякі з цих людей іще живі та мешкають у нашому місті.
Один із них - це Роман Пастернак. У 1944 році він пішов добровольцем до УПА., потім - арешт, 10 років таборів, а після звільнення майже 40 років працював слюсарем на одному з криворізьких заводів. У 2018 році Роман Пастернак нагороджений Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
- Їх не утримували в бараках, як інших засуджених?
- Не утримували. Це ті люди, які або відбули свій строк покарання за націоналістичну діяльність, або були реабілітовані. Вони були формально вільні. Але в Радянському Союзі була така форма «покарання» - пониження в правах.
Незрідка засуджували на 15 років каторжних робіт або виправно-трудових таборів плюс 5 років пониження в правах. Пониження в правах означало, що засуджені не могли повернутися до своєї звичної діяльності до засудження. Також їм заборонялося повернення до тих місць, звідки вони були родом. Тому вони оселялися в Кривому Розі і були формально вільні, але їх постійно пильнували.
- Чи залишалися після лютого 1944 року в Кривому Розі прихильники націоналістичних ідей, і як радянська влада їм протидіяла?
- Радянські спецслужби в боротьбі з націоналістичним підпіллям і на території Західної України, і на Наддніпрянщині послуговувалися тим принципом, що потрібно не так знищити українських націоналістів, як їх дискредитувати в очах місцевого населення.
Тому в повоєнний час у Південно-Східній Україні був створений так званий «легендований провід ОУН» у складі Білоцерківського, Конотопського, Дніпропетровського, Миколаївського та Криворізького «окружних проводів».
Одним із головних завдань «проводу» було встановлення та ліквідація націоналістично налаштованих місцевих мешканців, а також встановлення контактів із підпіллям у Західній Україні, просування до його керівництва агентури для подальшого розкладу зсередини. Детальніше тут
Очолив цей «провід» Михайло Захаржевський. Це був давній агент радянських спецслужб (ще від 1929 року!), який діяв під псевдо «Таран».
Він був спеціально залишений у 1941 році в Кривому Розі для виявлення та подальшої ліквідації націоналістичного підпілля. До речі, роль цієї особи в ліквідації націоналістів у місті та області в роки окупації ще потрібно детальніше дослідити.
І в повоєнний час він продовжував виявляти українських націоналістів. Які врешті його і вбили, щоправда, у Західній Україні.
Загалом про масштаби терору проти націоналістичного підпілля в області та місті красномовно свідчить довідка «Про виявлення і ліквідацію контрреволюційного елементу» від 17 жовтня 1944 року, що її склав обласний відділ НКВД.
Лише за другий і третій квартал 1944 року було виявлено та взято в оперативну розробку 1455 осіб. Із них найбільше з Криворіжжя - 461, Дніпропетровська - 127, Дніпродзержинського району - 111 та з інших районів.
Більшість людей були засуджені до різних термінів ув’язнення, але були і ті, до кого застосовували вищу міру покарання. Щоправда, вироки, наскільки мені відомо, виконувалися здебільшого в Дніпропетровській тюрмі.
Про розстріли представників націоналістичного підпілля в повоєнний час у криворізькій в’язниці інформації мені не траплялося.
Спілкувалася Ольга Гончар (Хвостова)
Якщо ви знаєте більше про в’язниці, табори, колонії тощо в Кривому Розі, де утримували і/або знищували і громадян СРСР, і полонених та інтернованих громадян інших держав, або інші подробиці про місця ув’язнень і примусової праці, пишіть у коментарях або на електронну пошту mindoffable@gmail.com
Архівні фото редакції надав Роман Шляхтич із посиланням на Володимира Мороза
Усі публікації проєкту Історична правда Кривбасу
Фото: Максим Бовчалюк