«Вночі не могла заснути, так хотілося їсти», - свідок Голодомору

Фото: Первый Криворожский

Перший Криворізький приєднується до акції «Запали свічку».

Впродовж тижня о 18:00 ми розповідаємо історії, які страшно згадувати, але які треба знати. Не будемо забувати свою історію. Без минулого - немає майбутнього.

Розповімо вам сьогодні історію Тетяни Іванівни Святої, яка мешкала в селі Кірово Долинського району Кіровоградської області.

«Я народилася у 1917 році. У мене було чотири сестри та брат. До Голодомору ми мешкали в Миколаївській області. В господарстві було три корови, кінь та багато домашньої птиці. Вся сім’я працювала від сходу сонця і до глибокої ночі. Працювали без спочинку», - розповідає Тетяна Іванівна.

Односельчани, які були бідніші, з заздрістю поглядали на заможних хазяїв. І все частіше мала Тетяна чула за своєю спиною: «Куркулі!».

У 1932 році, коли голод розпочинався, сім’я Святих ще мало його відчувала. Страшніше було пізніше, коли конфіскували скотину, забрали зерно, а згодом, і всі припаси на зиму. Не один раз робітники і червоноармійці приходили до оселі, щупами шукали зерно в коморі, зривали дерев’яні дошки з підлоги та шукали приховане. Але взяти вже було нічого.

Тетяна Іванівна згадує: «Як пережили зиму 1932 року, не знаю. Мати збирала з городу все, що можна було з’їсти. Варили юшку, але голод мучив весь час. Вночі не могла заснути, так хотілося їсти. Що ж буде попереду, страшно було й подумати. Несподівано у 1933 році батька оголосили «ворогом народу» і нас розкуркулили. На цей час з нашого міцного господарства майже нічого не залишилося».

Сім’ю насильно вивезли до Росії в Вологодську область у село Підлипне. Тетяні Іванівні тоді було 16 років.

«Мені одягти було нічого, а наближалася зима. Комуністи заборонили взяти з собою в далеку дорогу навіть одежину. Дякувати місцевим селянам, які нам допомагали», - розповідає Тетяна Іванівна.

В цьому селі сім’я Святих прожила п'ятнадцять років. Там Тетяна познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Володимиром. Коли розпочалася війна, його забрали на фронт, а через два місяці Тетяна Іванівна отримала похоронку. Зі своїм другим чоловіком вона познайомилася пізніше.

Після закінчення війни сім’я повернулася в Україну. Спочатку жили в Миколаївській області, а потім переїхали до села Кірово Долинського району Кіровоградської області. Працювала Тетяна Іванівна в сільській школі.

Підготовлено по матеріалам КЗШ №41.