«Щоб народити мене - мама їла комиші», - свідки голодомору

Фото: Первый Криворожский

Сторінки книги історії українського народу 1921 - 1923, 1931 - 1933, 1946 - 1947 років написані кривавим чорнилом.

«Щоб народити мене - мама їла комиші», - говорить народжена у 1933 році на Сумщині у селі Шевченки Анна Никифорівна. Бабуся закінчує розповідь і витирає сльози.

Вона вижила, як і тисячі інших. Мільйони - померли з голоду.

Від голоду кожну хвилину вмирали 17 людей, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня.

Матері зі сльозами на очах сильніше пригортали своїх вже мовчазних дітей.

За крихту хліба брат йшов на брата.

За «п’ять колосків» у домі - розстрілювали.

Люди їли чоботи, бур’яни, кору дерев, мишей, і найстрашніше - людей…

Можна переписати історію, можна засекретити архіви документів, та чи можна знищити людську пам'ять?

До Дня пам’яті жертв Голодомору редакція Першого Криворізького приєднується до акції «Запали свічку».

Ми закликаємо наших читачів приєднатись до збереження пам'яті поколінь.

Ми розкажемо історію Анни Никифорівни. Жінки, що вижила, виховала доньку і двох онучок. Стала Героєм Соціалістичної праці.

Сподіваємось, саме ви допоможете нам написати десятки подібних історій. Історій зі щасливим кінцем. Історій трагічних.

Щовечора напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій «Перший Криворізький» розповідатиме те, про що читати часто моторошно. Але ми мусимо знати історію.

Якщо хтось у вашій сім‘ї був свідком трагічних подій, чи ви знаєте історії ваших дідусів та бабусь, і вам хочеться поділитися їх спогадами - надішліть нам на електронну скриньку news@1kr.ua

Або телефонуйте 096 839 95 96 та 067 319 38 83


У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік.
Без труни, загорнувши в ряднину…
А на ранок — помер й чоловік.

Дмитро Головко

Фото: Вячеслав Волк