І татуювання б’ють і гуманітарку роздають: у криворізькому салоні допомагають переселенцям

Ліда студентка 4 курсу Криворізького Національного університету, навчається за напрямком “гірництво” та з початку квітня працює адміністраторкою у криворізькому тату-салоні “Носоріг”, вона провела редакції "Першого Криворізького" екскурсію салоном і розповіла про те, як команда допомагає українцям, які опинились у скрутному становищі.

Редакція продовжує цикл матеріалів у рамках спецпроєкту "Працюю на перемогу".

Роман, тату-майстер у "Носорозі" так говорить про нову працівницю: “Ліда добре справляється зі своїми обов’язками адміністратора і допомагає людям, які приходять до нас по допомогу, ми раді, що вона з нами”.

Намагаємось допомагати, чим можемо

Як і багато криворожанок та криворіжців, працівники студії вирішили не залишатись осторонь біди, яку принесли окупанти. У місто приїжджає багато переселенців і всі потребують допомоги. Тату-майстри діляться частиною свого заробітку, щоб придбати речі, потрібні переселенцям з маленькими дітьми, бо сотні людей приїжджають без нічого, навіть без зубної щітки чи рушника.
Допомагають у зборі гуманітарки і клієнти тату-салона. Приносять необхідне, або донатять на закупівлю, адже вони бачать переселенців, які приходять за допомогою під час сеансів.

Вимушеним переселенцям для того, щоб отримати допомогу, необхідно мати з собою паспорт та свідоцтво про народження дітей.

Для українців це рана, яка не заживе

Родина Смолянінових переїхала у Кривий Ріг із Маріуполя, адже у них тут живе бабуся. Від знайомого вони дізнались, що неподалік їхнього будинку є тату-студія “Носоріг”, де можна отримати гуманітарку для дитини: підгузки, дитяче харчування, засоби гігієни, продукти. “Велика вдячність адміністратору за чуйність та безвідмовність у допомозі нашому маленькому ангеляткові” — написав батько родини.

Родина Смолянінових переїхала із прекрасного міста Маріуполь, який з кожним днем ставав все красивішим та сучаснішим.

“Все було чудово, я працював майстром на МК “Азовсталь”, дружина закінчила технікум і у нас з’явився малюк. Але 24 лютого в наше життя увірвався “рускій мір”. Вибухи від снарядів ставали все ближче і ближче. Військова техніка ЗСУ з’явилась біля наших будинків. Ніхто навіть подумати не міг, що це початок Пекла, який нам з родиною довелось пережити”.

Снаряди почали потрапляти у житлові будинки. Довелось спускатись у підвали. Але умов для сховища не було. Ніхто не думав, що людям у процвітаючому місті доведеться кидать все нажите та рятувати своє життя. Обстріли посилились. Руйнувалась вся інфраструктура. Пропало світло, вода, газ. 2 березня був вимкнений зв’язок із зовнішнім світом.

“Ми розуміли, що наше місто опинилося у кільці і з кожним днем все менше і менше шансів на евакуацію. Найстрашніше, коли ти чуєш звук літака, який просто знищує твоє місто важкими авіабомбами. Місто було оповите сірим серпанком від палаючих будинків та магазинів”.

Родина неодноразово намагалась виїхати з міста, але потрапляли під обстріли і доводилось повертатись у підвали.

22 березня Смоляніни вийшли на пошуки гуманітарки. Їхній район вже був зачищений “освободітєлямі”. Картина у місті була жахлива: людей ховали просто під вікнами, але більшість тіл лежали просто на вулицях. Сім’я знайшла гуманітарку і волонтера, який запропонував вивезти їх до Запоріжжя. Звідти родина дісталась у Кривий Ріг.

Коли зателефонувала мама, сказати про війну, я спершу подумала, що вона жартує

Адміністраторка "Носорогу" Ліда до останнього сподівалась, що повномасштабна війна не почнеться. Увечері 23 лютого їй написала подруга і сказала, що росіяни на кордоні з Україною виставили ракетні установки. Ліда відмахнулась, мовляв, маячня. Вже через кілька годин, о 6-й ранку 24 лютого, дівчині зателефонувала мама і сказала, що почалась війна.

“Подумала, що це на півдня, може, на день-два — пригадує Ліда зі сльозами на очах, —Першу ніч було дуже страшно, коли бомбили Київ. У нас у місті ще не було сирен. Але було страшно, не знаєш, що робити в цій ситуації, така безвихідь”.

Ліда не хотіла евакуюватись, бо її рідні чоловіки вирішили, що будуть воювати за Україну і вона зрозуміла, що потрібна тут, в тилу.

Ліда вірить у нашу перемогу:

“Ця війна — рана для всіх українців, яка ніколи не заживе. Але, завдяки тому, що ми допомагаємо нашим переселенцям, ми ще на крок ближче до перемоги. Адже весь народ згуртувався, всі почали допомагати, тому я вірю, що ми переможемо”.

Ліда та її колеги просять криворіжців про допомогу у зборі гуманітарки для переселенців. Приносити її можна у тату салон “Носоріг”, який знаходиться за адресою площа Володимира Великого, 1. Велика потреба у:

• памперсах усіх розмірів,
• дитячих сумішах,
• вологих серветках
• продуктах тривалого зберігання
• дитячому харчуванні
• кашах
• пюре у банках
• ліках.