Відчуття, що ти у божевільні: історія херсонців, які вирвались з окупації до Кривого Рогу

“Ми, мабуть, наївні були, але ми не вірили”, — говорить Надія Марієва, психологиня із Херсону, згадуючи розмови зі своїми клієнтами із Донецької та Луганської областей. У війну з Росією на території всієї України Надія та її чоловік Юрій не вірили. Аж поки 24 лютого не прокинулись о 5-й ранку від гулу літаків і вибухів.

У квартирі, де подружжя жило із дітьми, почалась метушня.

“Ніхто не розумів, куди йти, що робити. Чорнобаївський аеродром підірвали. Ми жили на 10-му поверсі, тому вирішили переїхати до батьків у приватний сектор”, — розповідає Надія.

Надія та Юрій Марієв — психологи, які мали приватну практику у Херсоні. Нині подружжя із двома дітьми змушені жити у Кривому Розі, як переселенці.


54 російські блокпости пройшло подружжя із Херсону разом із двома дітьми, щоб виїхати з окупації та вижити. На 48-му блокпості один з окупантів дістав серед речей, які родина взяла з собою з дому, кухонний ніж і штрикнув Юрія в живіт.

“А якщо я помру?”, — запитав Юрій. Солдат відповів: “Здохнеш серед поля, значить”.

Слава Богу, що у нас був тупий ніж. Він може різати, але не колоти.

Інформаційний вакуум

Росіяни зайшли у Херсон 1 березня. Ніхто з військових рф не спілкувався з містянами. Просто зайшли зі зброєю, поставили блокпости.

“Це був безконтактний терор, — пригадує Надія, — росіяни не розмовляли з нами, не дозволяли вільно пересуватись містом”.

Було страшно, що помремо з голоду

Спершу закрились всі магазини. Росіяни розгромили всі склади, супермаркети.

В місті був ще більш-менш порядок, а в селах окупанти творили тільки безчинства, вигрібали у людей все, що бачили.

Їжі не стало на 2-3 день окупації, окупанти не пускали машини з їжею до міста. Запаси вдома були на 2-3 дні, на тиждень — максимум. Комендантська година з восьмої вечора до шостої ранку, а з шостої вже були черги у магазини.

“Було страшно, що ми помремо з голоду”, — згадує Надія.

Через кілька днів магазини почали діставати щось зі складів, але це не дуже покращило ситуацію. Продавали лише борошно, молоко з ферми і яблука. Більше нічого. Потім почала пускати людей з сіл, які привозили свою продукцію, стихійну торгівлю облаштували просто на проїжджій частини.

Згодом росіяни почали видавати гуманітарну допомогу. Але продукти були прострочені, дата на консервах 2015 рік. Людей по неї приходило дуже мало. Це були переважно малозабезпечені люди, пенсіонери. Бувало, чула Надія, що люди труїлися окупантським їдлом.

Пізніше росіяни почали роздавати іншу “гуманітарку” — награбоване з українських супермаркетів
.
Але всеодно херсонців по гуманітарку приходило дуже мало, тому окупанти почали знімати фейкове відео з людьми, яких привозили з Криму кількома автобусами. Херсонці переважно проходили повз ці пункти, кажуть наші співрозмовники.






На початку травня на ринках Херсону всі продукти постачали із анексованого Криму.

Ми прийшли вас визволяти

“Було відчуття, що ти у тюрмі, але незрозуміло, чому, адже ти нічого поганого не зробив. Ніби на шиї затягують петлю, і в тебе все менше і менше свободи”, — говорить Юрій.

Окупанти почали перевіряти вміст телефонів місцевих мешканців. Перевіряти чоловіків на татуювання або сліди на тілі від носіння зброї. Це була ще середина березня, надворі було холодно, а роздягали вони всіх до білизни.



Пізніше почали перевіряти і жінок. Це все було приправлено словами: “Ми прийшли вас визволяти”.

На питання херсонців: “Від чого ви нас визволяєте”, окупанти відмовчувались.
“Вони дивляться в очі і говорять: “Це все заради вас”. А ти тим часом бачиш, як люди зникають, помирають, немає їжі, ліків”, — пригадує чоловік.

Надія говорить, що свого правопорядку окупанти не встановлювали: якщо бачили звичайні бійки чи грабежі — не втручалися. В себе на телеканалах показують, що все прекрасно, Херсон процвітає.

“Відчуття, що ти у божевільні, реальність страшна і гнітюча, а в телевізорі все добре”, — говорить Надія.

interfax.ru

Все українське заборонили

Окупанти заборонили українську мову. В одній з міських кав’ярень дівчина замовила каву українською, одразу набігли росіяни з автоматами зі словами “Ах ти націоналістка”. Херсонцям просто таки натовпом довелось її відбивати. А з 30 квітня окупанти почали глушити зв’язок українських мобільних операторів.
У селах ще жорсткіша ситуація, ніж у Херсоні. Забирали автівки, їжу, побутову техніку.

“Це аб’юз. Ніби чоловік прикував до батареї та говорить: “Це все для тебе” і жінка сидить “щаслива”, адже її чоловік її “любить” - така ситуація у Херсоні”, — зітхає Юрій.

Юрій був активним учасником проукраїнських мітингів після початку окупації. Проукраїнські мітинги розганяли зброєю. Просто розстрілювали людей. “З того моменту, як почали встановлювати блокпости, вони почали зупиняти мене, тому що я для них зависокий”,— ділиться Юрій. Чоловік каже, що окупанти всі дуже невисокі, і його зупиняли саме через зріст: “Чого ти такий здоровий? 100% нацист”. Почали зникати активісти, журналісти, про долю декого з них ніхто не знає.

Навчання в Херсоні закінчилося 30 квітня

У місті почалися чутки, що у Херсон везуть російських вчителів. Пізніше і справді почали завозити людей, які мали навчати херсонських школярів “справжній історії росії”. Тому 30 квітня українська влада у прискореному ритмі закінчила навчальний процес, школярів перевели до наступного класу, тепер у них 4 місяці канікули.

В Херсоні більш-менш лояльне ставлення до українських освітян. За словами Юрія та Надії, в Олешках є випадки, коли вчителів викрадали. Їх змушували знімати ролики, що українська навчальна програма фашистська. Їх це змушували говорити під дулом пістолета, а потім показували по російському телебаченню.

Люди просто виконують свої обов’язки

У Херсоні працівники державних та бюджетних установ не отримують заробітну плату. Лікарі, вчителі, працівники комунальних підприємств.
Медики звільняються, їх мало залишилось, зараз в лікарні поранені окупанти. Херсонські лікарі лікують їх під примусом. Медикаментів немає, планові операції не проводять. “Лікують “освободітєлєй” після Чорнобаївки”, — сумно посміхається Юрій.

Складний шлях до Кривого Рогу

Рішення виїжджати із Херсону було складним. Як і тисячам українців, родині Марієвих було важко залишати дім, близьких та рідних, але і залишатись там теж було нестерпно.
Гуманітарних коридорів не було, всі, хто їхали, робили це на свій ризик.

Родина проїхала на шляху до Кривого Рогу 54 російські блокпости. На кожному їх додивлялися. “Все закінчувалось словами “бережіть дітей”. Це таке лицемірство”,— зневажливо говорить про окупантів Надія.

Місто-герой було і буде українським: історія родини з Маріуполя

Плакали, коли бачили український прапор

Коли родина побачила українські блокпости, вони плакали від радості, від відчуття безпеки, що вони нарешті на своїй землі. Можна говорити все, що хочеш, співати, фотографувати. “Ніби з плечей тонна вантажу звалилась”, — пригадує Надія.

Першу добу херсонці ходили по Кривому Рогу і починали плакати, коли бачили український прапор або чули українські пісні, їм цього дуже не вистачало під час окупації.

“Я хочу сказати криворіжцям — ви знаходитесь у захищеному місті, ми приїхали з окупації, ми бачили російські наступальні потуги, вони не настільки значущі, як окупанти про це говорять, їх рушійна сила в непередбачуваності. Їх укріплення — посміховисько, — говорить Надія. — Сирени — це незвично, адже у Херсоні їх не було, але сирени це не так страшно, як тиша, або коли чути, як обстрілюють Миколаїв, а ти нічого не можеш зробити. Для нас краще чути сирени й бути в тому контексті, як і вся Україна, а не бути “відрізаним шматком”. Це дуже важливо — мати змогу щось робити та діяти”.

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».