Не знаю, чи сказав би мамі, — історія травесті-діви з Кривого Рогу

Звичайний невисокий чоловік середніх років, із невеликою щетиною та сором’язливою посмішкою розповідає на закритій вечірці про те, як став актором травесті-жанру та чому не готовий розповідати знайомим про своє захоплення.

Іванові 46 і сьогодні він працює кухарем, але все ще мріє про кар'єру актора і відкрито про це не говорить.

Говорить: не великі ролі потрібні чи зали, а просто привітна публіка, бо для нього виступи — це свого роду наркотик. Наш співрозмовник вірить: якби у Кривому Розі влаштовували тематичні вечірки із виступами арстистів травесті-жанру, була би і публіка, і акторам нічого не загрожувало.

«Мене не двоє, я — артист! Вони живуть разом, так, але вона (Капіталіна Залізна) в одному кутку, а Іван — по всій квартирі», — говорить криворіжець Іван.

Коли вчився у школі, наш співбесідник 9 років ходив у театральний гурток, ще кілька років на хор. Коли прийшов час обирати майбутню професію — втрутилась родина. Точніше — мама.

«Хотів вступати у театральний, але мама не пустила. Я син слухняний, послухався — тепер шкодую. Треба було йти до своєї мрії. Зараз би знімався у кіно, мабуть. Але...»,— говорить криворіжець Іван, який став однією із перших травесті-дів у Кривому Розі.

Наш герой просить змінити ім‘я і не публікувати фото, бо не хоче повторення ситуації, яка сталась із ним кілька років тому у Харкові. Довірливо поставившись до колег та товаришів сказав про свій сценічний образ — Капіталіну Залізну, а потім йому влаштували «вирвані роки».

Як з‘явилась Капа

«У мене був товариш, він зібрався їхати у Харків і запропонував поїхати з ним. 20 років тому рівень життя там, і тут, у Кривому Розі, був досить разючим. Були потрібні гроші, мене це привабило», — Іван розповідає про переїзд у першу столицю України..

Чоловік говорить: вперше про переодягання і виконання жіночих ролейзадумався під час візитого у харківський клуб закритого типу «Драйв». Там тільки-но з‘являлись артисти травесті-жанру. Так він намагався реалізувати свою мрію — стати актором.

«І тоді в мені «цокнуло». Потім запропонували спробувати — вийшло. Можливо б не прийди я у той клуб, я б не знайшов для себе такий театр [...] Пам‘ятаєте Аллочку Людоїдку із фільму Ільфа і Петрова? У неї було лиш кілька слів у арсеналі, серед них «Железно». Це було моїм словом-паразитом. І так і «прилипло». Залізна. А Капа... Жанна Симеїз (колега по цеху) придумала», — розповідає Іван.

Там було добре

Коли в Україні зароджувався травесті-рух, Капіталіна Залізна працювала у Криму. Про той період у кар’єрі відгукується максимально позитивно:

«Туди приїжджали як додому: там вільно [...] там можна бути самим собою. Люди толерантні були, навіть якщо хлопців гуляли разом вдень — ніяких питань не виникало. Я бачив анексію Криму, ще працював там. Коли його забрали у нас — як відрубило. І повітря не те, все не те. Раніше було спокійніше, зараз важче тим, хто займається такими виступами, як ми».

Один із найкращих виступів, говорить актор, у Капіталіни Залізної був саме у Криму — у Ялті. В одному з готелів, де влаштували вечір за участі акторів травесті-жанру. Там були Дана Інтернешнл, Жанна Симеїз, дует Баккара і Капа.

Капа — «супер-розумниця»

Іван виступав у Львові, Ялті, Києві, Харкові, Кривому Розі на тематичних вечірках і у клубах. У Кривому Розі актор травесті-жанру зараз майже не виступає — немає постійного майданчику. Але Іван говорить, що є у нього й інші колеги по сцені, наприклад, Брунгільда Голден, і такі виступи у Кривому Розі затребувані: для когось це розвага під випивку, для когось — мистецтво.

Питаємо чи було би безпечно виступати у травесті-жанрі у якомусь криворізькому клубі: Іван попри свій сумний досвід відповідає ствердно.

Капіталіна Залізна, як говорить її колега Брунгільда Голден, «розумниця». Так у колі артистів травесті-жанру прийнято називати тих, хто вміє зачарувати публіку і бути з нею на одній хвилі. Інших, хто просто «рівно» виконує роль, називають «красунями».

Кухар і актор травесті-жанру

Виступи у травесті-жанрі Іван часто поєднував із основною роботою.

«Бувало закінчуєш зміну, приїжджаєш додому, приймаєш душ, викликаєш таксі і знову на роботу — але на роботу із задоволенням. Переважно це були і є комерційні виступи, хоча і для друзів бувають вечірки. Бувало так: працюєш за скільки дадуть».

Сьогодні Іван працює у одному із ресторанів міста кухарем, де саме — просить не афішувати, бо турбується про себе і тих, хто працює із ним.

«Я не хочу, щоб на мене дивились іншими очима. Може це неправильно, але є у мене якісь пунктики. Коли у Харкові працював і поділився де я працюю, прийшли «товариші» і зробили «вирваних років і сивого волосся». Потроху із кожним днем почалось погіршення стосунків, були недолугі жарти, підколи. Другого разу я не хочу. Хай здогадуються, але без мене», — розповідає Іван.

Чоловік говорить, що навіть не припускає думки про те, щоб почати першим розмову. Але і приховувати нічого не збирається, якщо запитають. Зараз через графік роботи виступів у нього майже немає.

«Коли виходить вирватись, а це складно, бо у п‘ятницю-суботу, як правило, працюю на основній роботі, — виступаю. Може колись зміню роботу, працюватиму позмінно і тоді виступатиму частіше. У нас нема конкуренції, ми усі різні. Я виступаю у жанрі синхробуфонади», — розповідає про мрії Іван.

Раз по разу під час розмови наш герой згадує ту розмову із мамою, коли він сказав, що хотів би вступити у театральний. Каже: мама не шкодувала, що не відпустила: «Мама — фюрер у спідниці. Дуже сувора була. Її не стало майже одразу, як я поїхав у Харків».

Іван у родині не єдина дитина — у нього є брати і сестри. Розкритись чоловік зміг лише перед однією молодшою сестрою. Інші не питали, то і не говорив.

Це був другий досвід камінауту, вперше про свою гомосексуальність розповів подрузі. І саме вона порадила відкритись перед сестрою.

З мамою Іван теж був би готовий поговорити про свою ідентичність, але боючись реакції, завжди віджартовувався.

«Я не можу нікому із членів ЛГБТ-спільноти радити: зізнаватись чи ні (у гомосексуальності, - авт.). Це вибір кожної окремої людини [...] Я себе відпустив, коли не стало батьків. Кажуть, мовляв, коли скажеш — звільнишся. Батькам не астиг сказати, лише сестрі. Поки що я не готовий відкриватись. Все ж таки у нас ще ... не готові... Можливо, майбутнім поколінням буде простіше».

Іван навіть не припускає думки про те, що його виступи можуть сподобатись нинішнім колегам. Будь-які питання про ймовірне відкриття відсікає, повторюючи про гіркий досвід у Харкові.

Наш герой говорить, що сьогодні у 46 років усе ще готовий вчитись і грати у театрі: «я не мрію про Гамлета, скажімо... просто хочу виступати, бо це свого роду наркотик. Дуже хочеться. Але оскільки я працюю кухарем — у мене не виходить».

За останні три роки один із перших акторів травесті-жанру у Кривому Розі виступав лише кілька разів, але чоловік мріє знайти таку роботу, щоб мати можливість повернутись на сцену.

_{У матеріалі використані світлини зі сторінки Капіталіни Залізної}