Свято наближається або Квоти vs квіти

Цього понеділка, 8 березня, відзначатиметься Міжнародний Жіночий День. Частина криворіжців і криворожанок святкує його, а інша частина вважає недоречним дарувати квіти і цукерки на політичне за своєю суттю свято.

Довгий час у всьому світі жінки не мали права здобувати повноцінну освіту, голосувати, займати керівні посади, не могли обирати собі більшість професій, голосувати, розлучатися… Перші лікарки, науковиці, політичні діячки, бізневумен – всі вони були жінками, які попри засудження суспільством наважились вирватися за межі розділення професій на “жіночі” і “чоловічі”.

Зовсім нещодавно, у 1950 році, в СРСР жінка не могла отримати кредитну картку, приймати протизаплідні препарати, розлучитися через страждання від сімейного насильства, майже всюди у світу були незаконними аборти.

Українські політики іноді "вітають” жінок на свій лад:

- “Не жіноча справа — проводити реформи” (Микола Азаров, тоді прем’єр-міністр України, березень 2010);

- “Коли почнеться тепло, і в містах українських почнуть роздягатися жінки, то це чудово” (Віктор Янукович, тоді президент України, січень 2011);

- “Лише жінка має виконувати всю домашню роботу” (Йосип Вінський, колишній народний депутат, лютий 2011);

- “Вище покликання жінки — бути матір’ю, берегинею родинного вогнища”. “Чоловік — це вища істота, оскільки жінка створена була із ребра Адама, відповідно вона вже стоїть одразу на нижчому щаблі - отже, залучати жінок у політику протиприродно” (Володимир Литвин, тоді голова Верховної Ради, березень 2011);

- 5-й Президент України Порошенко сказав журналістці «Детектор Медіа» Марині Баранівській: «Ключова позиція, дорогенька моя, ми маємо змінити з вами країну», і розгорнувся флешмоб #ятобінедорогенька ;

- 6-й президент Володимир Зеленський у відповідь на слова «Завжди було уявлення в усіх у світі, що Україна – це передусім сільське господарство, шахти, металурги, а туристи завжди говорили, що в Україні дуже красиво, дуже смачно і дуже красиві люди, особливо жінки. Так, це все є, і воно залишається нашим брендом» отримав хештег #ятобінебренд .


Що говорить сучасна статистика

У незалежній Україні перший марш жінок відбувся 8 березня у Києві у 2008 році. Тоді Хрещатиком пройшлися не більше 30-40 осіб. Перший відкритий марш із гаслом «8 Березня - політичне свято» відбувся в Києві 2011 року з ініціативи «Феміністичної офензиви».


Жінки в Україні складають понад 53% населення, кількість жіночих організацій зростає, проте все ж кількість жінок в органах влади зростає повільно.

- Чимало жінок відмовляються від участі у виборах через суспільний тиск, - прокоментувала головна консультантка відділу представництва у судах управління правового забезпечення Вікторія Глущенко. - Українське суспільство залишається певною мірою патріархальним, і ці стереотипи про те, що жінка повинна бути берегинею, хорошою домогосподаркою, виховувати дітей тощо, стримують багато кого від участі у виборах. Жінок, які висуваються на виборах, часто запитують: “А як же діти, сім’я? Як плануєте поєднувати посаду та домогосподарство?”. Хоча важко уявити, що чоловікові-кандидату ставлять питання: “Ну добре, ти береш участь у виборах. А хто ж буде вдома дітьми займатися?”.


За даними Gender Gap Index у 2020 році Україна посіла 59-е місце серед 153 країн за рівнем гендерної рівності. За показником «економічна участь та кар’єрні можливості» ми – на 39-му місці у світі (минулого року було на 28-му), за показником рівня освіти – як і минулого року, на 26-му місці, за показником «здоров’я та тривалість життя» – на 52-му місці (минулого року було 56), а ось за показником «політичні права та можливості» ми на 83 місці (минулого року було 105 місце).


За критерієм «жінки у парламенті» ми посідаємо 88 місце (минулого року було 121), а за показником «жінки на міністерських посадах» – 82 (минулого року було 102).

У парламенті, обраному у 2007 році, кількість жінок становила 8,02%,

• у 2012 році – 9,66%;
• у 2014 році – 11,37%,
• у 2019 році – 21,04%. Це найвищий показник присутності жінок у парламенті за усі роки незалежності України.

- Чим вищий рівень органу місцевого самоврядування, тим менше представлені в ньому жінки. Наразі в обласних радах, для прикладу, тільки 15% депутаток. У нас панує стереотип, що чоловіки професійніші, стресостійкіші. - говорить Вікторія Глущенко.

Виборчий кодекс, який Верховна Рада ухвалила 11 липня 2019 року, передбачає запровадження гендерних квот в Україні на рівні 40%. Новий виборчий кодекс запрацює з 2023 року.

Історія Міжнародного жіночого дня

8 березня 1857 року робітниці Нью-Йорка влаштували «марш порожніх каструль», вимагаючи, зокрема, рівної оплати праці. Вони хотіли отримати 10-годинний робочий день, світлі та сухі робочі приміщення,заробітну плату таку ж, як у чоловіків. Як зазначив у своїй роботі “Гендерный разрыв в оплате труда” І. Ніколаев, жінки працювали по 16 годин на добу, а оплату за працю отримували набагато меншу, ніж чоловіки. Після 8 березня 1857 року в Америці утворилася профспілкова організація, у яку вперше увійшли жінки. У багатьох містах сотні жінок почали виходити на демонстрації, вимагаючи надання виборчого права - такого, який мали чоловіки. 8 березня 1908 року у тому-таки Нью-Йорку понад 15 тисяч жінок на схожому марші вимагали, крім рівних умов праці і рівної її оплати, виборче право для жінок.


У 1908 році американські жінки вийшли на мітинг за рівноправ’я із чоловіками та рівну оплату та умови праці. Цікаво, що більше ніж через 100 років це питання так і залишається актуальним. Америка визнала цей мітинг та заснувала Національний Жіночий день, коли жінки виходили з маніфестаціями.

У 1910 році на Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Данії Клара Цеткін виступила з пропозицією про відзначення Міжнародного жіночого дня 8 березня. Її заклик до жінок був таким: включатися у боротьбу за рівноправ’я. Малося на увазі, що в цей день жінки будуть влаштовувати мітинги і ходи, публічно говорячи про проблеми та несправедливість, з якими вони стикаються. В 1911 році більше мільйона чоловіків і жінок взяли участь у маніфестаціях 8 березня. Крім права обирати і займати керівні посади, жінки домагались рівних виробничих прав з чоловіками.

8 березня 1917 року в Петрограді відбулася велика жіноча демонстрація, з якої стартувала Лютнева революція. Жіночий рух у Російській імперії висував тоді ті самі вимоги, що й суфражистки у Західній Європі - право обирати та бути обраними.

Докторка історичних наук Оксана Кісь вважає, що від початку встановлення радянської влади розпочалася систематична підміна основного сенсу 8 березня за рахунок зміщення акценту з гендерної рівності на класову боротьбу: на політичних плакатах того часу цей день назвали днем солідарності "жінок-трудівниць" і "пролетарок". Жінкам начебто треба було “відпрацювати” рівноправ’я, виправдати високі сподівання на них чоловіків-пролетарів. Так поширилася думка, що саме радянська держава та компартія надали жінкам права, а не жінки самі їх вибороли під час революційних перетворень.


Радянська влада мала на меті масове залучення жінок до “будівництва комунізму”. У 1930-х роках 8 березня проходили збори трудових колективів і партійних осередків. Після набуття чинності новою сталінською Конституцією СРСР у 1936 році та офіційного проголошення "жіночого питання" відзначення 8 березня перетворилося на огляд досягнень радянського жіноцтва, про кількісні та якісні виміри яких повідомляли у спеціальних звітах.

Демографічні проблеми, які виникли у Радянському Союзі внаслідок масових репресій та Голодомору, змушували керівництво СРСР проводити пропагандистську, зокрема, роботу для підвищення народжуваності. У тогочасній пресі все частіше з'являлися публікацій, які наголошували на цінності материнства. Ця тема також була дуже актуальною після Другої світової війни. У час відчутної демографічної кризи в 1944 році запровадили державні заохочення для багатодітних та самотніх матерів: почесне звання "Мати-Героїня", орден "Материнська Слава" та медаль "За Материнство". У часи війни образ мужнього чоловіка-захисника протиставлявся образу жінки-матері. На листівках і плакатах до 8 березня початку 1960-х часто були зображення усміхнених жінок (часто з дітьми) - представниць різних рас і національностей.


У 1965 році день 8 березня оголосили вихідним. Таким чином, відзначення цього дня перейшло із суспільної площини у сімейну. У контексті персональних привітань офіційна риторика "жінки-трудівниці" була недоречною, тоді як вшанування жінки-матері було цілком прийнятним.




У 1979 році Генеральна Асамблея ООН схвалила "Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", яку ратифікували 150 країн (у тому числі Українська РСР у 1980 році).

Світовий Банк провів дослідження, які показали, що у світі всього шість країн повністю досягли гендерної рівності: Бельгія, Данія, Латвія, Люксембург, Франція і Швеція. За аналітикою Світового Банку, Україна отримала 78,7 балів гендерної рівності зі 100 через різницю в зарплатні чоловіків і жінок, пенсійні виплати та умови, пов’язані з народженням дітей. Тож, квіти і цукерки - це прекрасно, але 8 березня - це ще і про століття боротьби за рівні права, які не залежать від статі.


_{У матеріалі використано цитування із сайту genderindetail.org.ua}