Ой на Івана, та й на Купала... Обрядовість і традиції

Сьогодні одне з найколоритніших та найцікавіших свят, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало, або Купайло.

Після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою саме в цей день.

Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець.

Але народна пам’ять зберегла Купальську обрядовість та пісні, які, як гаївки та колядки, належать до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя – Сонця.

Головні персонажі свята - Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества.

Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби - Купайлиця.

Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі.

Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала.

Надвечір'я дівчата гадають на судженого - кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати.

Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято.