«Ірина побачила, як старші брати різали та варили меншого брата», - свідок Голодомору

Перший Криворізький приєднується до акції «Запали свічку».

Впродовж тижня о 18:00 ми розповідатимемо історії, які страшно згадувати, але які треба знати. Не будемо забувати свою історію. Без минулого - немає майбутнього.

Трагедію Голодомору створили самі люди, щоб винищити собі подібних. Те, що десятиліттями приховували від спільноти, повинно бути розголошено на увесь світ. Залишились документи, які доводять те, що цей голод був геноцидом.

Дослідник подій трьох голодоморів, колишній службовець внутрішніх справ СРСР та України, криворізький письменник Олександр Іванов розповідає:

«У січні 1918 року на засіданні надзвичайної комісії у справах продовольства та транспорту передали проект декрету про заготівлі хліба, написаний рукою Леніна. У ньому розглядалося питання суворої хлібної монополії. Тоді створили цілі армії, вони заготовлювали хліб. У творах Ленін ставив завдання закликати голодуючих селян до мільйонної армії і направити в Україну, де вони самі зможуть прохарчуватися і будуть мати можливість реквізований хліб направляти собі на Батьківщину в Росію».

Хліб у селян відбирали примусово. Голів заможних родин кидали до в'язниць або відправляли до Сибіру. Принижені та доведені до відчаю дорослі примушені були віддавати своїх дітей до державних притулків. Розпадалися сім'ї, знищувалися багатовікові традиції та культура українського народу. Документальні приклади наводить у своїх творах Олександр Іванов.

«Батьки вимушені були підкидати дітей до більш заможних людей, щоб вони не померли з голоду. Після примусової колективізації в Україні партія знищувала українську інтелігенцію: письменників, діячів культури. Я особисто зустрічався з родичами, які пережили цей період. Спочатку примусової колективізації забирали у хазяїв усе. Тому, щоб урятуватися від більшовицьких репресій, заможні селяни кидали все напризволяще і подавалися геть із власних сіл. Особливо тяжко було багатодітним сім'ям. У мого діда, наприклад, було 9 дітей».

Олександр згадує страшну подію, про яку розповіла його знайома.

«Я спілкувався з мешканкою села Березівка, - Іриною Дорош. Одного разу вона прийшла додому, батько помирав від голоду. Мати ще не повернулася. Ірина побачила, як її старші брати різали та варили меншого брата. А потім, побачивши сестру, почали гнатися за нею. Два брати втекли та сховалися під Кривим Рогом, щоб не засудили за людожерство. Батько так і помер, мати прийшла, побачила залишки сина. Не витримала, також померла. Так їх трьох ховали в селі Березівка».

«Якщо ми це забуваємо, в майбутньому можемо зробити ті самі помилки», - додає Олександр.