У Кривому Розі пройшов Круглий стіл з миробудування
Фото: Антон Мостовой
Під час презентації, організованої методистом КЗ «Інноваційно-методичний центр», велику увагу було приділено проблемам миробудування в Україні, яка на даний момент залучена до цього процесу, і у цьому факті є дуже мало хорошого, оскільки залучена вона в якості суб’єкта.
Такі самі процеси відбуваються зараз в Афганістані, Сирії та Руанді.
Миробудування – заходи, спрямовані на зменшення ризику виникнення чи рецидиву конфліктів – так у конспективному викладі можна подати загальне визначення, що було сформульоване ООН у 2007 році.
Насправді, із математичною точністю сказати, що таке миробудування, достатньо важко, бо діяльність, передбачена в рамках цього поняття, може змінюватись в залежності від умов та потреб конкретної країни, області, міста, національної групи тощо.
Але дещо все ж можна визначити і узагальнити.
Для початку, миробудування передбачає втручання, привнесення чогось нового у звичний порядок речей. Це діяльність, яка має перервати шлях до насильства, а отже, завдання миробудування – попередження початку чи відновлення збройних конфліктів, стабілізація суспільства політично та соціально-економічно.
Хто займається миробудуванням? У той чи інший спосіб – усе суспільство без виключення – тоді маємо довжелезний період миру і мінімум проявів насильства, зменшення злочинності та відсутність воєн.
Але це у майбутньому. Поки що до миробудування залучені: уряд, армія, громадські організації та окремі свідомі люди. На меті вони мають боротьбу з причинами, витоками насильства та конфліктів.
На жаль, діяльність, спрямована на протистояння, припинення чогось, за своєю суттю є приреченою на невдачу, можливі лише невеликі тимчасові перемоги, адже конфлікт сам по собі – рушійна сила психіки, а від того – діяльності людини.
Тому з 1941 року найближчими орієнтирами для учасників миробудування є сформульовані паном Рузвельтом базові людські права:
- свобода слова;
- свобода віросповідання;
- свобода від страху («негативний мир» - відсутність ризику залучення до збройного конфлікту у будь-який спосіб);
- свобода від потреб («позитивний мир» - забезпечення базових потреб людини (одяг, їжа, житло).
Трохи пізніше до цього переліку було приєднано свободу від принижень до, під час та після збройного конфлікту.
Ключовим моментом цих свобод є не тимчасовість їх забезпечення, а послідовність, систематичність, здійснена протягом тривалого часу. По суті, на меті стоїть мирне і спокійне життя протягом кількох поколінь.
Розпочинати цю величезну роботу необхідно вже зараз, чітко визначивши основні негативні прояви, які призводять до збройних сутичок та військових дій. А ними є насильство і конфлікт, як його передумова.
Тож, слід спробувати подолати конфлікт. Хоча б один. Примиритися хоч з кимось іншим, хоч із самим собою. І розповісти іншим про це, навчити тих, хто не вміє, пояснити тим, хто не знає. Тоді перший крок суспільства на шляху до миробудування буде зроблено.
Антон Мостовий, спеціально для 1kr.ua.