«Русские братьев не едят!». Украинский поэт и прозаик Юрий Андрухович посетил Кривой Рог и рассказал о молодости, творчестве и криворожской природе

Сегодня, 12-го февраля, в Кривой Рог приехал совершенно нестандартный гость. В рамках визитов украинских городов с презентацией своей новой книги к нам пожаловал Юрий Андрухович.

Украинский поэт, прозаик, переводчик, публицист и просто сознательный гражданин приехал в Кривой Рог не только с презентацией книги, но и с желанием пообщаться. Актовый зал главного корпуса педагогического института был забит под завязку. На встречу к яркому представителю украинской литературы пришли не только студенты-филологи и журналисты, но и криворожские поэты, активисты и просто интересующиеся граждане.

Юрий Игоревич немного опоздал... Но когда он вошел в актовый зал через обычный вход, ожидающие его зрители разразились овациями. Встреча началась со слов директора института Ярослава Шрамко, который приоткрыл завесу таинства общения с Юрием. После, Юрий поднялся на сцену, удобно уселся на стул и приступил к неформальному диалогу с ведущей встречи Ириной.

Первым делом господин Андрухович поделился своими впечатлинями о городе.

«Взагалом, все збігається з очікуваннями. Але було декілька несподіванок. Я, наприклад, був попереджений, що обов'язково треба здивуватися трамваєві, який їздить і під землею і по поверхні. Але перше відчуття склалося, що в цьому ландшафті більше природи, а ніж урбаністичної складової. Бачив річку, дуже гарний колір має...».

Когда Юрий заговорил о речке по залу прошел смешок. Кто-то даже шутил: «Красный?».

«Ні! Навпаки, вона має такий колір, як в дитячих книжках, такий синій. Але от тепер я зрозумів, що то може бути хімічно-синій», - ответил поэт.

Далее общение пошло по накатанной схеме. Юрия спрашивали о его творчестве, он с радостью путешествовал тропами своих воспоминаний в прошлое, снова становился молодым мальчиком и рассказывал об истоках своего литературного пути.

«Цього року буде все три десятки літ нашому літературному об'єднанню Бу-Ба-Бу», - вспоминает творец.

Бу-Ба-Бу (от Бурлеск-Балаган-Буффонада) — украинское литературное поэтическое объединение, основанное 17-го апреля 1985 года во Львове, Украина. В объединение входят украинские поэты Юрий Андрухович, Виктор Неборак и Александр Ирванец.

Юрий с упоением рассказывал о создании Бу-Ба-Бу и их творчестве на грани закона.

«Таке буває, що люди приходять на творчі вечори і засинаюсь. То ж ми об'єдналися, щоб ті, хто засинає, прокидались. Можна сказати, що ми - то мандрівний цирк. Кожен з нас намагався знайти вербальну аналогію ось такому цирку, де поєднано і веселощі і сум, і деякий екстрим.

Ми були нетипові для того часу. Ось, наприклад, в 90-му році відбувався фестиваль студентської та альтернативної культурі «Вивих». Нам вдалося виступати на сцені Львівскої опери, але о 8 годині ранку у неділю. Тож, щоб мати порядний вигляд о 8 ранку, ми на сцені опери лягли звечора спати і коли вранці роз'їхалися завіси, ми побачили, що перед нами чомусь сидить повний зал. Це було дуже зворушливо що стільки людей в неділю вранці приїхали до тої зали, щоб послухати наших віршіх.

Для кожного з нас стало несподіванкою те, що в оркестровій з'явилися музиканти. І от коли поет Юрко Позаяк читав свого вірша:

Якщо ти лежиш у гробу,

Спокійно лежи на горбу

Життя непогана хріновина

Тобі ще заграють Бетховена

З ями почулося та-да-да-дам. Музиканти заграли п'яту симфонію Бетховена», -вспоминает Юрий.

А дальше прозаик и поет зачитал несколько своих произведения, говорил о литературоведах, последних периодах творчества. Когда господин Андрухович зачитал свой стих «Вольф Мессінг. Вигнання голубів» зал притих. Тишину пронзало лишь дыхание слушателей и шорох бегающих по их спинам мурашек.

И так весь диалог, то прерывался на стих, то на прозу. Прежде чем к микрофону в зале, любезно подготовленному для зрителей, решился подойти первый из слушателей, Юрий рассказал о своей новой книге «Тут похований Фантомас» и истории ее создания. Эта книга впитала в себя порядка 70 небольших историй, одну из которых автор любезно прочел. Называется она «Про братів, росіян і братів росіян». История написана в 2010 году и, в большинстве своем, повествует о странных вкусовых предпочтениях студентов, живших в общежитие вместе с Юрием и заканчивается удивительными словами:

«Гуртожиток Московського літінституту, куди мене занесло через десяток років, мало чим відрізнявся від гуртожитка Львівського поліграфу. І якщо вже й були якісь відмінності, то вони ніяк не стосувалися кулінарних уподобань студентів. Як і у Львові, узбеки завжди готували плов, а кавказці шашлик. Загалом же їжа віталася будь-яка – без національних упереджень. Мій однокурсник, прозаїк із Башкирії [...], запросив мене скуштувати особливої шинки. [...]

Башкири – народ вершників. Коні супроводжують їх протягом усього життя. Малі башкирята, щойно зіпнуться на ноги, відразу ж сідають на коней. Чудові скакуни і благодатна тяглова сила, коні служать башкирам до останнього. Мій однокурсник розповідав: «Коли кінь постаріє, його звільняють від фізичних навантажень і скеровують на так звану «жировку». Там старий від’їдається і відпочиває. Останні місяці коневого життя – це суцільний кайф, як на пенсії. Потім його забивають, а з м’яса готують оце, чим я тебе якраз і пригощаю».

У цю мить до башкирової кімнати зайшов ще один наш однокурсник – російський поет [...]. «Сідай і ти, - звернувся до нього башкир, - та скуштуй моєї конини». Той на це гордо струсонув усією своєю кучерявою шевелюрою і випалив: «Русские братьев не едят!».

Я й досі не можу вдосталь намилуватися тією фразою. Якби моя воля, то я писав би її отакенними велетенськими літерами всюди, де тільки би зміг. Наприклад, на кожному російському танкові. Чи принаймні на вході до кожного м’ясокомбінату».

А потом Юрий Андрухович и все его зрители переместились в конференц-зал, где и продолжили неформальную беседу. И совсем скоро, в 18:00 в ДК Металлургов украинский поэт и прозаик презентует свою новую книгу и проведет автограф-сессию.