Звикла допомагати тим, хто опинився в біді — історія криворізької волонтерки Олени Пантюх

Олена зустрічає нашу знімальну групу біля входу у колишній магазин, нині — волонтерський центр допомоги для переселенців із зони бойових дій та окупованих територій. “Зараз я вам все тут покажу” — говорить вона.

Олена Пантюх народилась, виросла і живе у Кривому Розі. Працює жінка на АрселорМіттал Кривий Ріг інженером-технологом. Також вона обіймає посаду голови цехового комітету профспілки металургів та гірників України, а тепер жінка ще і волонтерка.

24 лютого жінка збиралась на роботу, приблизно о 6:20 вона почула голосний гул — Олена зрозуміла — почалась повномасштабна війна. Для неї це була до певної міри таки несподіванка, адже криворожанка сподівалась, що війна не почнеться.

“Із 24 лютого почалось інше життя, воно розділилось на «до» і «після». Мені було страшно, були сльози і хвилювання за рідних”, - зізнається жінка.
Дві дочки Олени евакуювались. “Це наша трагедія, ця війна нас розділила”, - зітхає жінка. Дочки дуже просили поїхати з ними, але Олена відмовилась: “Хтось має залишитись, працювати, наближати нашу перемогу, щоб дітям було куди повертатися після війни”.

Звикла допомагати людям, тим, хто опинився у біді

“Наші містяни - божевільні люди. Незалежно від того, чим вони займались до війни, коли Росія напала, всі робили, що треба — завантажувати пісок у мішки, створювали захисні споруди у місті, криворіжці просто найкращі, просто молодці”. - захоплено говорить Олена.

В перший же день російського вторгнення жінка зібрала речі, необхідні для облаштування блокпостів і повезла їх туди. Наступного дня вона з сусідкою наварили борщу, законсервували його у трилітрові бутильки і відвезли хлопцям на блокпост. Щоб розвантажити машину біля блокпосту, треба було відстояти чергу. Хіба не неймовірні?

На блокпості саме кипіла робота —. хлопці спочатку відмовились від домашнього борщу, мовляв, «ніколи». Олена пояснила, що борщ законсервований, і він може простояти тиждень. І одного пізнього вечора, після виснажливої праці, можна розігріти борщ і поїсти смачну домашню їжу. Тоді чоловіки погодились взяти борщ.


Профсоюз АМКР закупив для жінок, які працюють на підприємстві подарункові сертифікати на 8 березня. Майже всі працівниці Арселору відмовились від цих сертифікатів і повернули їх. На ці кошти — майже 900 тисяч гривень — закупили будматеріали та необхідні речі не лише для працівників підприємства, які стали до лав ЗСУ, ТрО, але і на блокпости, і для потреб криворізьких військових частин.
Олена з чоловіком та колегами привезли 4 машини гуманітарки із Польщі, про яку домовлялись представники Профспілки гірників та металургів АМКР. Перший раз жінка була водійкою, гнала свою Опель Віваро, вдруге їхала, як координаторка. Привезли необхідну гуманітарну допомогу та машина швидкої допомоги, нині вона працює на потреби ТрО.



16 квітня Олена побачила оголошення про створення центру для переселенців, і його потреби.

Вже наступного дня Олена зустрілася з хлопцями з Херсону, вони пояснили, яким бачать цей центр, тоді стало більш-менш зрозуміло, чим допомогти.

Жінка написала у всі групи у соцмережах, телеграм-канали: люди, треба гроші на облаштування волонтерського центру.
Криворіжці надіслали гроші, на які було закуплено будматеріали, щоб перетворити величезний простір колишнього магазину на щось схоже на тимчасове житло.

У приміщенні був лише один унітаз та умивальник — для потоку внутрішньо переміщених осіб цього замало. Купили бойлер, також один бойлер надали люди. Крани, труби, додатковий унітаз, все закупили за кошти небайдужих криворіжців. На підлозі у магазині була плитка, треба було щось робити, аби у приміщенні було тепліше. Тому містяни після чергового заклику у соцмережах від Олени почали привозити килими, речі, одяг, посуд, меблі.



8 днів поспіль ініціативна група працювала з ранку до ночі. До облаштування спільного простору долучилась і десятки людей, які на той момент вже приїхали з окупованих територій. На 9-10 день у центрі вже ночували одночасно 120 людей з окупованих територій: Херсонської і Донецької областей.

Нині у центрі всього вистачає, тому збирають речі для тих переселенців, хто знайшов житло у місті, але у ньому немає меблів, побутових речей, посуду, одягу та іншого.

“Кожна історія людей, які приїжджають у центр, дуже складна”, — говорить Олена, але найбільше їй запам’яталась родина з Херсону, яка рятувала своїх трьох донечок 17, 18 та 19-ти років від окупації та її жахів. За 10 хвилин родина розказала купу страшних історій. Вони були вимушені рятувати своїх доньок.

Жінка втомилась, але працює на результат:

“Ми всі працюємо з однією метою - на перемогу. І ми будемо робити все, щоб наблизити цей момент”.