«Чорні копачі», бюрократія і Volksbund
Фото: фото надане Ольгою Гончар
Пошуки лише в законодавчому полі
- Хто і як може ініціювати проведення пошуків загиблих під час і після Другої світової війни – і радянських солдат, і вояків вермахту, і інтернованих мешканців Німеччини та інших країн? Які акти регламентують ці процеси?
- Говорячи про законодавчу регламентацію пошукових робіт, хочеться сказати декілька слів про історію пошукового руху як такого.
Спершу, невдовзі після закінчення Другої світової війни, це була стихійна ініціатива окремих ентузіастів, викликана природнім прагненням краще пізнати історію свого рідного краю. Звісно, ця діяльність не могла залишитися поза увагою радянської влади, і згодом пошуковий рух був очолений ВЛКСМ, отримавши певне ідеологічне наповнення.
Після здобуття Україною незалежності пошуковий рух знову пережив стадію певної стихійності, але професіонали, що здобули кваліфікацію ще за часів СРСР, згуртували пошуковців та виростили нові кадри.
У процесі становлення Української держави пошуковий рух отримав певну підтримку та розуміння його необхідності на державному рівні. Була прийнята низка законодавчих актів, якими був урегульований порядок здійснення пошукової діяльності в Україні.
Так, у 2000 році прийнятий Закон України «Про охорону культурної спадщини», який уперше визначив місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, зокрема з залишками бойової техніки, озброєння, амуніції, місця поховань померлих і померлих (загиблих) військовослужбовців (зокрема іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, як історичні об’єкти культурної спадщини.
Тут слід зазначити, що місця поховання такої категорії, як інтерновані особи, не виписані у цьому законі як об’єкт історичної спадщини, а тому їх пошук та дослідження перебуває за межами пам’яткоохоронної діяльності.
Окрім цього закону, ведення пошукової діяльності в Україні регламентується Законом України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 – 1945 років», Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 року №1867 «Про затвердження Комплексної програми пошуку і впорядкування поховань жертв війни та політичних репресій», наказом Міністерства будівництва, архітектури та житловокомунального господарства України від 9 червня 2006 року № 193 «Про затвердження
Тимчасового порядку здійснення на території України пошуку, ексгумації та перепоховання останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій, і впорядкування місць їх поховання».
Отже, в Україні пошуковий рух координується державою. При цьому головною метою пошукових робіт є виявлення непохованих останків учасників і жертв війни, їх ідентифікація та гідне поховання, а також дослідження фортифікаційних споруд періоду Другої світової війни.
Треба підкреслити, що пошукові роботи можуть проводитися лише за наявності відповідного Дозволу Міністерства культури України, як того вимагає стаття 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Особливу увагу потрібно звернути на те, що Дозвіл видається на ім’я конкретного фахівця-пошуковця, який безпосередньо здійснює керівництво і несе персональну відповідальність за якість виконаних робіт. Дозвіл дійсний протягом одного польового сезону (календарного року видачі) і не може бути використаний після закінчення календарного року, у якому він був виданий.
У разі відсутності Дозволу Мінкульту жоден інший документ, посвідчення будь-якого зразка не дають права на ведення польових пошукових робіт.
Ексгумаційні роботи можуть проводитись лише на основі Дозволу Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій. Причому перед початком робіт керівник пошукових робіт узгоджує Дозвіл із представниками місцевої влади.
Така регламентація пошукового процесу не є бюрократичною «забаганкою», а зумовлена активною діяльність «копачів»: займаючись незаконними розкопками з метою задоволення власних матеріальних інтересів, вони руйнують об’єкти культурної спадщини, нищать культурний шар тощо.
І в цьому контексті основною відмінністю будь-яких груп «копачів» від пошуковців є наявність у останніх необхідних дозвільних документів, отриманих від державних органів відповідно до законодавства України.
Ініціаторами проведення пошукових робіт можуть виступати небайдужі громадяни, громадські організації, органи місцевого самоврядування, які можуть звернутися до офіційно діючих пошукових організацій.
Проведенню власне польових пошукових робіт має передувати ґрунтовне дослідження архівних першоджерел, історичної літератури, опрацювання різночасових картографічних матеріалів по суті справи. Будь-які польові роботи є доволі витратними, а отже, для їх проведення необхідні достатні підстави та обґрунтування.
Volksbund і німецькі збірні кладовища
- Німці самі ініціюють пошуки своїх рідних? І що робити, наприклад, криворіжцям, яким стало відомо про місця поховань німецьких військових, військовополонених або інтернованих?
- Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини», місця поховань іноземців, які загинули у війнах, внаслідок депортацій та політичних репресій на території України, є об’єктами історичної спадщини.
Питання догляду за місцями поховань іноземних військових, жертв війни та політичних репресій на території України, а також загиблих у війнах українців, похованих на території інших держав, стало об’єктом низки міжнародних угод, підписаних нашою державою. Зокрема, 10 червня 1993 року в Києві та 29 травня 1996 року в Бонні між урядами України та Федеративної Республіки Німеччини були підписані Угоди «Про догляд за могилами загиблих воїнів у Федеративній Республіці Німеччина та Україні».
Відповідно до цих угод, уряд ФРН отримав право на облаштування німецьких військових поховань в Україні та догляд за ними. Окрім того, Кабінетом Міністрів України наданий дозвіл уряду ФРН на перенесення могил загиблих у війнах німецьких громадян, перепоховання яких уряд ФРН вважає необхідним, зокрема вивезення їхніх останків до Німеччини.
Технічне здійснення завдань в Україні, що випливають із цих угод для німецької сторони, уряд ФРН доручив Німецькій Народній Спілці по догляду за військовими похованнями – Volksbund Deutsche Kriegsgr?berf?rsorge, яка має представництво в Україні (м. Київ, вул. Антоновича, 32, кв. 6).
Таким чином, право на здійснення робіт з пошуку, ексгумації та поховання (перепоховання) останків німецьких військовослужбовців на території України має виключно Німецька Народна Спілка або уповноважені нею організації (особи). Тому у разі виявлення їхніх місць поховань, необхідно звертатися саме до представників Спілки.
Як і будь-які пошукові роботи на території України, пошукова діяльність Німецької Народної Спілки регламентується чинними нормативно-правовими актами у цій сфері та проводиться на підставі необхідних дозвільних документів.
Оскільки вивезення ексгумованих останків до Німеччини потребує значних фінансових витрат, до того ж, може чинитися лише за бажання та за рахунок родичів загиблих, в Україні були визначені місця під організацію збірних німецьких кладовищ, на територію яких проводиться перепоховання ексгумованих останків німецьких військовослужбовців. Облаштування та утримання таких кладовищ здійснюється за кошти Німецької Народної Спілки.
Фотофіксація, довідка і підпис історика
- У Кривому Розі відомо про два місця масових поховань людей, на кожному з них лежить від 10 до 15 тисяч осіб. Є багато свідчень про те, що в шурф шахти №5 (імені Валявка) після розстрілів німці скинули трупи понад 10 тисяч людей – і євреїв, і людей інших національностей. Зараз на місці шахти – одне з міських сміттєзвалищ. Іще одне велике сміттєзвалище зараз на колишньому руднику імені Карла Лібкнехта, де, за деякими свідченнями, у давньому кар’єрі лежать останки близько 15 тисяч людей. Чи можливо розпочати процедуру пошуків останків десятків тисяч похованих там осіб? Хто і як може це зробити?
- Відповідно до «Тимчасового порядку здійснення на території України пошуку, ексгумації та перепоховання останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій, і впорядкування місць їх поховання», польові пошукові та спеціальні пошукові дослідження виконуються за результатами історично-архівних досліджень щодо поховань жертв війни та політичних репресій з урахуванням опитування свідків подій минулого.
Лише після опрацювання всього історичного масиву інформації приймається рішення щодо доцільності пошукових робіт у кожному конкретному випадку.
Наприклад, якщо на території м. Кривий Ріг є необліковані місця масових поховань жертв війни, виконавчий орган міської ради як спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини може ініціювати дослідження конкретної території, уклавши відповідний договір з офіційною пошуковою організацією.
Також може бути порушене питання щодо взяття подібного місця поховання на облік як об’єкта історичної спадщини. Цю процедуру може ініціювати безпосередньо орган охорони культурної спадщини обласного рівня або в разі звернення до нього фізичних, юридичних осіб чи інших громадських формувань.
Рішення про взяття на облік приймається на підставі подання матеріалів фотофіксації об’єкта та історичної довідки. Фотофіксація об’єкта має включати фото загального вигляду, фото об’єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об’єкта, фото рухомих об’єктів (деталей), фото загроз (дії негативних чинників).
Щодо історичної довідки, то вона має містити інформацію про автентичність об’єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, дані історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань або витяг із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.
При цьому історичну довідку підписує особа, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата або доктора історичних наук) у галузі історії. Детально ця процедура виписана у Порядку обліку об’єктів культурної спадщини, затвердженому наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (зі змінами, внесеними згідно з наказом Мінкультури № 501 від 27.06.2019).
Місія «Пошук-Дніпро» та Анатолія Золотарьова
- Хто проводить пошукові роботи на території Кривого Рогу та прилеглих сільських районів?
- На території Криворіжжя польові пошукові роботи з виявлення необлікових місць поховань військовослужбовців часів Другої світової війни здійснює ГО «Історико-пошукова організація «Пошук-Дніпро».
Ці роботи очолює керівник організації Анатолій Золотарьов. У 2019 році він отримав необхідний для цього дозвіл Міністерства культури України.
Територія пошукових робіт крім Криворізького, охоплює також Апостолівський, Софіївський та Широківськиий райони області.
Попередньо відомо, що під час пошукових робіт у всіх зазначених районах були виявлені останки військовослужбовців. Відповідно до акту, останки передають на депонування (зберігання) представникам місцевого самоврядування до вирішення питання щодо урочистого поховання.
Повну картину щодо польового сезону пошукових робіт 2019 року ми будемо мати після надання пошуковцями повних ілюстрованих звітів.
Запитання підготувала Ольга Гончар
Від редакції та авторки: нам дуже шкода, що ми не зможемо опублікувати інтерв’ю з Лідією Голубчик, директоркою Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У ньому було згадано такі цінні для історії Кривого Рогу факти, як, наприклад, перепоховання похованих останків біля залізничної станції Ніколо-Козельськ, коли розширювався Інгулецький ГЗК. Ми сподіваємося у майбутньому докладніше поспілкуватися з Лідією Голубчик про це і про те, як вона впродовж 20 років керівництва центром прислужилася шляхетній справі увічнення історичної пам’яті зокрема в Кривому Розі.