Колодій не Масляна, або як радянська влада паразитувала на українських традиціях

Колодій не Масляна, або як радянська влада паразитувала на українських традиціях

Фото: З картини академіка К.А. Трутовського

В останній тиждень зими в Україні ще з часів трипільської культури святкують Колодій або Масницю. Попри схожість назв та терміну відзначення, українське свято не має нічого спільного з російською Масляною. Але за сотню років впливу росіян на українську культуру — в наш час відзначення цього свята вимушено перейняло багато російських традицій. Це змінило не тільки назву, а й суть: замість вареників їли млинці, а замість примирення – бійки на потіху натовпу.

Тож дізнаймося, як правильно святкувати Колодій, яких традицій та звичаїв дотримувалися наші предки цього тижня, та які страви готували.

Дохристиянське значення свята

Свято Колодія бере свій початок із праслов'янських часів, тобто до хрещення Київської Русі. Саме з нього з'явилася назва свята, а також народні гуляння, прив'язування колодки неодруженим хлопцям і традиційні страви. Усі обряди були на честь весняного пробудження природи. Це практично було передноворічне свято, адже тоді наші предки святкували Новий рік із настанням весни.

Колодій — це бог шлюбу, примирення та злагоди. Він приходить до людей у цей тиждень, щоб допомогти відновити втрачені за зиму сили та прокинутися разом із першим подихом весни.
Після Колодія молоді дівчата вже починають співати веснянки, адже ця прекрасна пора року вже ось-ось настане.

Це давнє українське свято відродження всього живого, зі своїми унікальними традиціями, заслуговує на існування в побуті українців донині. І це попри те, що російська Масляна міцно вкоренилася на наших землях ще з радянських часів.

Ще одна назва Колодія – "бабський тиждень" і не те є низка причин.

Жінки плети ляльку – колодку замотували у непотрібну тканину. І кожен день проводили з нею різні жартівливі ритуали. А ще протягом цього тижня чоловіки мали слухатися жінок і виконувати їхні забаганки.




Український історик та етнограф Степан Килимник так описував Колодій:

"На останньому тижні перед Великим постом, сирної чи сиропусної неділі, в понеділок, сходились до корчми лише жінки.
Непомітно одна з них клала на стіл сповите полінце й тоді всі враз викрикували: "Народилась Колодка (чи Колодій) народилась! Колодка народилась!". Бралися всі за руки й жвавими рухами, з веселими викриками-вигуками та відповідними піснями, співаних нині на хрестинах, на зразок «А вже наше дитя народилось, а вже дитя на світ Божий та й з’явилось", – тричі обходили навколо стола, примовляючи: "Колодка народилась!". Потім, у вівторок, колодка хрестилася, у середу їй справляли похрестини, у четвер вона помирала, у п’ятницю її ховали, а в суботу поминали, тужили і плакали за нею".

Українські традиції

Історик Олександра Набока у коментарі "Першому Криворізькому" підтримує колег — Колодій в українській народній свідомості асоціювався зі святом приходу весни. Воно має давнє , язичницьке коріння.

"Весна, починаючи із трипільської культури, асоціювалася із часом, коли усе живе мало продовжувати свій рід. Тому символічному осуду підлягали молоді люди, які із приходом зими залишалися одинаками. На них вішали символічні "колодки", - розповів Олександр Вікторович.



На молодиків, які не встигли оженитися до свята, чекало жартівливе покарання – неодруженим парубкам чіпляли на ногу чи до пояса символічну "колодку". То було перше, що потрапляло під руку жінкам, які хотіли погиготіти із парубків – качалки, поліна, хустки, стрічки або квітки.

Після Великого посту, чоловік, який вже обрав собі наречену, вимінював у неї цю колодку на великодні писанки.

А ще, за тиждень до початку Великого посту, всі намагалися помиритися. Люди пробачали одне одному старі образи та попросити вибачення, особливо це було заведено у неділю, коли позаду лишався цілий тиждень веселощів та смачних наїдків.. Тому Колодія в Україні часто називають святом "примирення".

"Це свято, із таким набором традицій, визначало етнічну специфіку українського народу, давньої землеробської спільності, —- розповідає Олександр, —- Натомість, радянська ідеологія, яка йшла шляхом інтернаціональної уніфікації народів, намагалася зробити з Колодія – захід формального, фольклорного значення, в основі якого була російська версія із млинцями, як символами сонця (у нас були вареники із сиром) та спаленням символічного чудовиська – зими".

За словами Олександра, Колодію в радянській інтерпретації було надано статус «Масляниці» - у російській православній традиції це було останнє релігійне свято, перед передпасхальним Великим Постом, коли можна було їсти усе. «Цей підхід був ще дореволюційним, проте був підхоплений радянською владою заради ідеологічних цілей», —- зазначив Олександр Вікторович у коментарі “Першому Криворізькому”.

Радянська влада, яка мріяла знищити все українське, вміло нав’язала "нові" звички і звичаї українцям. Зокрема святкування Масниці зі свята родючості та сімейних цінностей, перетворилося на галасне гуляння, з бійками та спаленням опудала. Інша назва, млинці на заміну традиційним вареникам — лише частина з плану створення ілюзії так званих "братнів народів" республік на території тодішнього СССР.

Що готували на Масницю

Окрім жартівливого покарання неодружених парубків в ці дні багато готували і їли. Переважна більшість страв містила чимало масла, сиру, сметани та інших молочних продуктів на кшталт заквасок. Адже в українських селах завжди було вдосталь молока. Вареники – головна страва на Колодія. Зазвичай їх готували з сиром і обов'язково щедро змащували вершковим маслом. Звичай приготування вареників існував ще за часів Трипільської культури, задовго до нав'язаних у радянські часи млинців.

Вареники символізували молодий місяць, який своєю чергою був символом жіночої енергії.

Крім вареників готували й інші страви на основі молочних продуктів: сирники, сирні баби, локшину та галушки. Їх також варили на молоці. А з молока робили ряжанку, колотуху, розтирачку, кисіль. Усі каші також готувалися цього тижня виключно на молоці. Про млинці, які так люблять на лопатах роздавати у Росії, в Україні не йшлося.

Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю ІА «Перший Криворізький» та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Читайте також: Міфи московського патріархату про Водохреще

Редактор: Денис Шабанін

Посилання скопійовано в буфер обміну